Рядовий перемоги

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 

Уже давно збирався розповісти про рядового воїна Перемоги – ветерана війни і органів внутрішніх справ Івана Матвійовича Кальченка. Спілкування з ним виявилось цікавим, доречно було розказати про нього напередодні свята - Дня міліції, та не склалося. Тепер настала ще більш слушна нагода – у цьому році .виповнюється 70 років Великої Перемоги...


Народився Іван Матвійович восени 1926 року у селі Бахмач. Цей мальовничий куточок мої земляки здавна називають Даньківкою. Була то багатодітна селянська родина. У сім’ї він - шоста дитина, мав старшого брата і п’ятеро сестер. Батьки, діди, прадіди - усі хлібороби.


Дитинство випало на непрості 30-ті роки. Горезвісний 1933-ій Кальченкам удалося пережити без втрат. За рік до війни п’ятнадцятирічний Іван закінчив 7 класів, подальше навчання потребувало платні, та у батьків бракувало коштів, то мусив йти у колгосп.


Сумна звістка про напад фашистів застала у полі. Почалася війна, два роки жив в окупації. Ще у листопаді 1941 до рідної оселі повернувся знесилений і застуджений брат Григорій. Колишній червоноармійський офіцер переховувався від сторонніх очей, та його вислідив місцевий поліцай і здав фашистам. Більше Іван брата не бачив, а зрадників зненавидів лютою ненавистю і поклявся, що викорінюватиме нечисть при кожній змозі. У лютому 1944-го Івана Кальченка призвали до армії. Парубку на той час не виповнилося і 18 років.


Перший військовий вишкіл набував в учбовій частині у лісах Ульяновської області. Зарахували в обслугу станкового кулемету. Навчання тривало до серпня, потім відправили визволяти Прибалтику. Восени дивізію передислокували до Першого Українського фронту в Польщі, де точилися запеклі бої на річках Вісла та Одер. Біля міста Вроцлав (тоді це німецьке місто-фортеця Бреслау) радянські війська форсували водну перешкоду. Кулеметники закріпились на лівому березі, Іван підносив набої. Цілий день фашисти намагалися скинути плацдарм у воду, не стримували їх навіть шалені втрати - сотні ворогів залишились на закривавленому березі. Та наші встояли.


То був подвиг, і радянських кулеметників нагородили, так на гімнастерці І.М.Кальченка засяяла медаль «За відвагу». Потім почалися тяжкі бої на підступах до Берліна. Тоді, наприкінці квітня 1945-го, капітан-артилерист запримітив на марші невисокого, але вправного кулеметника. Поклопотався, Івана перевели на службу в окремий протитанковий полк 45-міліметрових гармат. Це були останні бої, але артилеристи, у складі яких був і мій земляк, встигли підбити кілька ворожих панцерників. До переможного 9 травня залишалося день-два, як надійшла команда прямувати полку на визволення Праги. Супротив ворога в районі Карлових Вар та Кладно лише дещо пригальмував наступ, але просуванню до столиці Чехословаччини суттєво не завадив. Після завершення операції полк ще декілька місяців стояв у старовинних казармах Млада-Болеслава. Містечко вражало давниною, середньовічним замком, костьолами, тут збирався славнозвісний легковик „Шкода”. Та найбільше запам’яталося підкреслено приязне ставлення місцевих чехів до воїнів-визволителів.


До Праги звідти півсотні кілометрів, за ті бої Іван Матвійович отримав ще одну відзнаку - медаль «За бойові заслуги». Потім служив у Німеччині, ще пізніше - у Вінниці та Львові.


У листопаді 1949 року єфрейтор Кальченко демобілізувався, а через три місяці приступив до роботи в органах внутрішніх справ. Вибір не випадковий, пам’ятаєте, „і поклявся, що викорінюватиме нечисть при кожній змозі”. А поліцейських недобитків, озброєних бандитів у ті часи вистачало. Майже 27 років віддав службі в Бахмацькому райвідділі. Служив на різних посадах у відділеннях патрульної і конвойної служб, помічником чергового. За той час нагороджений медалями „За бездоганну службу”, „Відмінник міліції”, орденом Великої Вітчизняної війни та орденом «За мужність».


У 70-х роках Іван Матвійович Кальченко вийшов у відставку за станом здоров’я – через десятиліття нагадала про себе холодна купель у крижаному Одері у незабутньому 1945-му. Протягом 25 літ є членом ради Бахмацької сільської ветеранської організації. Бере активну участь у зустрічах з молоддю, учнями місцевої школи. Щорічно 9 травня та 9 вересня на святкових мітингах піднімає Державний Прапор на сільському меморіалі Слави.


24 листопада Іван Матвійович відсвяткував 88-річчя. Привітав батька і син Олександр, який є воїном-афганцем. Серед ветеранів Бахмацького районного відділу внутрішніх справ Іван Матвійович залишається єдиним воїном Великої Вітчизняної війни.


У Новому році побажаю шанованому земляку-старожилу здоров’я, поваги рідних і всіх мешканців нашого села. Нехай зустріне колишній воїн ще багато днів Перемоги...


Володимир Соловецький,
голова ради ветеранів
села Бахмач