Заснування с.Берізки Кочубеями

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

1 квітня 1705 року гетьман І.С. Мазепа подарував Генеральному судді В.Л. Кочубею земельну ділянку для будівництва млина на річці Знобівка поряд з протоками річки Крутий Ліг та Берізки, також дозволив поряд з будівництвом заселити людей. Так Василь Леонтійович став засновником майбутнього села Берізки в Серединобудському повіті (сучасна Сумська область). Вже на початку 1708 року новий господар побудував тут греблю з млином, але заселити людей не встиг. В. Кочубей був страчений 15 червня 1708 року. Його родина на певний час втратила право на маєтки. Гетьман Іван Скоропадський повернув дружині В.Кочубея — Любов Федорівні та двом їхнім синам відібрані маєтки. 12 березня 1710 року Петро І царською грамотою затвердив за родиною втрачені маєтки, серед яких була і Берізка. Інколи її ще називали Знобівка, за назвою річки. Після царської грамоти маєтки були розділені між синами Василя Леонтійовича: «Знобовку с пущами и мельницей» отримав молодший син, Федір Васильович Кочубей (?- 1729). За короткий час він почав заселяти село людьми - за ревізією 1723 року поряд з млином мешкало 10 родин у власних будинках. Ф.Кочубей був одружений на доньці Чернігівського полкового обозного Василя Ілліча Скоропадського – Анастасії.Оскільки дітей родина не мала, тож після його смерті, наприкінці 1729 року, його берізківське володіння перейшло у спадок до старшого брата, полтавського полковника Василя Васильовича Кочубея (?- 21.08. 1743), який у свою чергу відписав його своєму молодшому сину Петру Васильовичу Кочубею (? - 23.07.1769).


За матеріалами Румянцевського опису 1765-1768рр. Петро Васильович володів у с. Берізки 19 дворами, 4 бездвірними будинками та винокурнею. Його винокурня на той час виробляла близько 500 відер горілки на рік. Він також дозволяв і мешканцям села тримати у власних господарствах винокурні. 23 липня 1769 року Петро Васильович помер, він був неодруженим і нащадків не залишив. Після його смерті село успадкував брат, глухівський підкоморний, ватажок дворянства Глухівського повіту Василь Васильович Кочубей ( 1728-1791). Він все більше заселяє село і за описом Новгород — Сіверського намісництва (1779 -1781) тут знаходилось 34 будинки з дворами і 45 без дворів. Василь Васильович був одружений на Марфі Дем'янівні Оболонській. У 1781 році їхня донька, Єлизавета Василівна, вийшла заміж за надвірного радника Івана Андрійовича Марковича і, як посаг від батьків, отримала село Берізку. У подальшому село у спадок отримала їх донька Пулькерія Іванівна Маркович і господарювала тут до 1836 року. Цього року Пулькерія Іванівна продала с. Берізку титулярному раднику Петру Петровичу Гусакову. Тож село Кочубеям більше не належало.


У подальші десятиліття воно переходило у власність до заможних людей, які розбудовували його. Саме тут діяли цукровий та цегельний заводи, винокурні, функціонували школи, будувалися церкви. Та засновниками села були Кочубеї, які господарювали в ньому понад 130 років.


Наталія Дробязко,
зав. відділом «Будинок - музей
генерального судді В.Кочубея»