З історії встановлення одного пам`ятника

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

У Центральному державному історичному архіві України м.Київ знаходиться ряд документів, які надають інформацію про встановлення пам’ятника генеральному судді В. Кочубею та полтавському полковнику І. Іскрі на одній із Київських вулиць.


Генеральний суддя В. Кочубей та полтавський полковник І. Іскра були страчені 14 липня 1708 року за написання неправдивого доносу на гетьмана І.С. Мазепу в селі Борщагівка (нині - село Погребищенського району Вінницької області), де і були поховані. Але вже 17 липня їх тіла були перепоховані у Києві біля лаврської Трапезної церкви в ім’я преподобних Антонія і Феодосія Печерських. У травні 1909 року, в рамках підготовки 200-річчя Полтавської битви, Київський відділ Імператорського Російського воєнно-історичного товариства звернувся до Духовного собору Свято-Успенської Києво-Печерської лаври з проханням сприяти встановленню пам’ятника з лампадкою над могилою В. Кочубея та І. Іскри. У ході подальших засідань думка змінилася. Пам’ятник вирішили встановити на одній із київських вулиць і залучити до цієї події нащадків генерального судді Василя Кочубея.


У січні 1910 року товариство звернулося про допомогу до історика В.Модзалевського, який був обізнаний з родоводом В. Кочубея та І. Іскри. Через місяць отримали інформацію про нащадків, які жили на той час в Росії та Україні. Розпорядчий комітет розіслав листи, на які першими відгукнулись Віктор Сергійович Кочубей (1860 - 1923 рр.), Лев Михайлович Кочубей (1862 - 1927 рр.). Прямий нащадок і старший із роду Василь Петрович Кочубей (1868 - 1940 рр.), останній власник батуринської садиби Кочубеїв, 7 грудня 1910 року надіслав лист із Царського села. Він сповістив про нащадків, які також мають увійти до складу комітету: Леонтій Васильович Кочубей (1871 - ? рр.), Петро Васильович Кочубей (1880 - ? рр.), Микола Васильович Кочубей (1875 - ? рр.). Також Василь Петрович вважав необхідним запросити до участі членів Київського товариства охорони пам’ятників старовини та мистецтва Андрія та Миколу Стороженків і директора Чернігівського дворянського пансіону П. Дорошенка, «...як осіб, на співчуття яких нашій справі можна розраховувати і які своїм глибоким знанням старовини будуть корисними радниками». Усі нащадки погодилися посприяти встановленню пам’ятника і виділити на це кошти.

Гроші на виготовлення та встановлення пам’ятника надходили від різних установ, громадських організацій, приватних осіб та нащадків родини Кочубеїв. Відомо, що борзнянський повітовий предводитель дворянства Михайло Васильович Кочубей пожертвував 1 тис. руб., а Василь Петрович Кочубей переказав 2100 руб., які побажав розділити таким чином: 1500 руб. - на пам’ятник у Києві, 100 руб. - на пам’ятник І. Іскрі та В. Кочубею, що споруджували у Борщагівці Сквирівського повіту Київської губернії, 500 руб. - на встановлення кіота з іконою в стіні Трапезної церкви над могилою В. Кочубея та І. Іскри. У 1912 році затвердили місце встановлення пам’ятника - площа перед Микільською брамою (нині площа Арсенальна). Було створено будівельний комітет, членами якого стали і нащадки В. Кочубея, а очолив його історик М.Стороженко. Проект був розроблений скульптором П. Самоновим, який виконав спочатку воскову, а потім гіпсову модель пам’ятника. У 1913 році Василь Петрович Кочубей надав проект імператору Миколі ІІ, а 30 березня 1913 року надійшла телеграма від Міністерства імператорського двору про те, що проект схвалений імператором. Бронзові фігури і барельєфи відлили в 1914 році на бронзоливарному заводі «Моран» у Санкт-Петербурзі за 11 тис. руб. У цьому ж році бронзові фігури з Санкт-Петербургу привезли до Києва і встановили на Микільській площі.

Урочисте відкриття запланували на вересень 1914 року, але через події Першої Світової війни воно не відбулося. У липні 1919 року за чергового встановлення більшовицької влади в Києві скульптури В. Кочубея та І. Іскри та барельєфи зняли і перелили в майстернях Комгоспу. У 1923 році на постаменті встановили гармату на честь робітників заводу «Арсенал», яка збережена до сьогодні.


Руслана Огієвська,
науковий співробітник відділу
«Будинок – музей Генерального судді В.Кочубея»


1. Пам’ятник В. Кочубею та І.Іскрі у Києві. 1914 р.
2. Пам’ятник В. Кочубею та І.Іскрі у Борщагівці. 1911 р.
3. Пам’ятник робітникам заводу «Арсенал» у Києві. 1923 р.