До початку міста Бахмача. Базарний майдан

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Уривки з нарису Д.Д.Дороша „Місто моєї зрілості”. Примітки М.Виноградова

(Початок в №22 “Порадника)

…Поряд працювали й інші кустарі, наприклад, маляр Буніч, який майже не виходив з своєї майстерні. До речі, він брав різноманітні підряди й для виконання їх наймав й інших працівників-українців.

 
Базарна площа торгувала по середам, п’ятницям й неділям. Найжвавіша торгівля відбувалася по недільним дням, коли з’їджалося селянство з навколишніх сіл. Але крім селянства й єврейства, на базарі приторговували й наші залізничники. Одні виносили на продаж власні вироби з металу – кочерги, вила, санки, шпуги, металеве начиння для дверей, хвірток й воріт, запчастини до сільскогопосподарського реманенту - леміші, черела, п’ятки до плугів, лапи до сепараторів, рала, ножі до сікарень тощо. Інші продавали вироби з дерева: табуретки, ослінчики, столи й столики. Також великим попитом серед населення користувалися двоспальні ліжка та скрині на коліщатках. Сільські майстри привозили на базар вироби з дерева: борони, осі, стани коліс воза, а також – різноманітні дерев’яні миски, ложки, ополоники, ковганки, гребні, прядки, гребінки, сита, діжки різної ємкості, коробки, мазниці, малесенькі діжечки для продуктів, цебри, ночви, кліші. Ковалі привозили на продаж добрі скорики й залізні пута з хитрими замками. Окрім продуктів, селяни з навколишніх сіл привозили предмети домашнього виробництва: самоткане полотно (вибілене й сирове), ліжники, рядна, рушники; також продавали клубки вовни, рулони вовняної тканини (білої й брунатної) для виготовлення чоловічих свиток та жіночих білих спідниць. Селяни з дальніх сел (Батурина, Обмачіва, Нових Млинів, Ріжок, Нехаївки) привозили до нас сіно-фураж, лати, нетовстий круглий ліс на ощіпину будинку, повітки (хвіртки).
 
Цей бронзовий солдат із саду Воровського, що на вулиці Шевченка, тепер стоїть на Меморіалі Слави (площа Б. Хмельницького)
 
Взагалі, доволі багато залізничників мали вдома невеличку кузню або столярну майстерню, й роботи їм всім вистачало. Вони брали цілі підряди у багатих мужиків на виготовлення скропатера, оковку возів, натягання колес, підковування коней – основний тогочасний транспортний засіб. З цих залізничників пригадую Павла Степановича Дороша, Івана Микитовича Гурина, а також швеця Горобця й чоботаря Какунця. Залізничник-машиніст Дмитро Пашківський щотижня приймав закази й виносив на продаж, щоб була “свіжа” копійка. А вищезгаданий коваль Іван Микитович Гурин, зі своїм товаришем Савкою у 1913 році виковали огорожу для церкви Воскресіння Христового у містечку Бахмачі (залишки огорожі досі збереглися у с.Бахмач-1). Наші земляки відправляли свою продукцію й у інші міста та повіти. Так, багатій Каленик Лященко збудував у своєму дворі пресувальну машину, де збивав сіно у тюки й потім продавав їх військовому відомству. Брати Бадаї вагонами відправляли помідори (томати) до Москви й Петрограду. Риженко поставляв свіжі овочі й в інші міста. Майже всі заможні селяни відправляли цукровий буряк на цукрові заводи. М’ясники Шапіро й Тищенко вагонами відправляли м’ясо великої рогатої худоби до Харкова й Донбасу. Найзаможніші із селян також облаштовувалися в самому центрі селища при станції. Так Гирич, вихідець із парафії Успенської церкви містечка Бахмач (нині Бахмач-1), збудував у центрі селища два великих будинки для ресторану й готелю. Незабаром він з дружиною помер, а сільська управа призначила опікуном над сиротами-дітьми, яких було восьмеро, заможнього селянина Нестора Іванька.

Цей Іванько весь зиск з будинків накопичував у золото, а дітей-сиріт тримав, як кажуть “у чорному тілі”. До речі, усе накопичене золото він у 1918 році  сам відніс у башлику на пошту при станції Бахмач, де здав Петлюрівському командуванню. Ще довго над Нестором Іваньком підсміювалися односельчани: “А ну покажи розписку Симона Петлюри, яку він дав тобі за сирітське золото?”.

У дев’яностих роках XIX століття єврейська громада збудувала собі синагогу, яка розташовувалася тем, де зараз (70-ті р.р. XX ст.) стоїть стара хата на два ганки братів Гросманів. Синагога являла собою чималий цегляний квадратний, на півтора поверхи, будинок, пофарбований у червоний колір. Синагога не була огороджена й сміття навколо будівлі не прибиралося, мабуть, з часів її побудови. У 1926 році синагогу закрили й передали під клуб молодих кустарів, а 1930 року – й зовсім розібрали на цеглини. Цеглу й дерево з синагоги використали для новоутвореного єврейського колгоспу “Червона нива”, але він невдовзі розпався й землі були передані колгоспу “Незаможник”.

(Далі буде)
 
 
Ми не знайшли фото старої базарної площі, про яку йде мова. Можливо, ви, шановні читачі, допоможете нам в цьому. А на фото 60-х років - вулиця Короленка, що веде до базару нинішнього. Як бачите, стан доріг залишився той же - змінилося тільки покриття.

Дякуємо Бахмацькому історичному музею за надані фото. Ці та інші - з експозиції “Бахмач від 1923 - до 2008 р”. “Порадник” рекомендує відвідати  цю виставку, цікавий екскурс в наше минуле.