Словесний портрет людини, всім нам відомої, виглядить так: “... зросту він помірного, ні зверх міри високого, і не дуже низького, очі у нього голубі, ніс приплюснутий, бороди у нього не було, але зверху над губою звисали униз густі, занадто пишні вуса. Голова у нього була зовсім гола, а з одного боку звисав оселедець...” Хто це? Пересічний читач скаже, що це козак. І помилиться. Бо саме таким побачив Великого Київського князя Святослава Ігоревича (близько 939-973) візантійський історик Лев Диякон під час зустрічі Святослава з імператором Іоанном Цимісхієм.

М.С. Грушевський якось назвав Святослава “козаком на троні”, але то була тільки данина зовнішній схожості. Втім і ця зовнішня подібність до козаків, очевидно, далеко не проста і не випадкова. Вона говорить про тяглість історії українського народу, про існування міцних традицій, і не тільки в одязі чи зовнішньому вигляді, протягом багатьох століть.

 

Цей приклад ми привели, щоб підтвердити тезу, що виникнення козацтва начебто в XVI столітті зовсім не було спонтанним явищем, а знаменувало собою продовження в українському суспільстві традицій демократії і уміння створювати ефективну військову організацію для захисту своєї землі. Цією організацією в середні віки стало Військо Запорізьке, а його першим гетьманом – Дмитро Вишневецький (?–1563), більш відомий серед широких кіл народу як Байда.

Походив Дмитро Іванович з аристократичного роду, вважаючи своїм далеким предком легендарного Рюрика, засновника першої династії Великих Київських князів, причому по прямій лінії. Невипадково польський король Сігізмунд, коментуючи зазіхання московського царя на землі у верхній течії Сули, якось з іронією замітив, що його підданий Ярема Вишневецький, внук Дмитра Вишневецького, має більше прав навіть на московський престол, ніж цар з роду Романових на ці землі. Втім рід цей, що дав Речі Посполитій короля (Міхал – Михайло Вишневецький, 1660-1693) угас в 40-х роках XVIII століття.

 

 

Дмитро Іванович Вишневецький одержав у спадщину великі земельні володіння на Волині. З 1550 року уже займає високий і відпо-відальний державний пост старости Черкаського і Канівського. Саме тут він впритул зустрівся з небезпекою, яку становили для України постійні грабіжницькі набіги кримських татар, васалів Османської імперії, і вживає ефективних заходів для зміцнення оборони південних кордонів – будує укріплені замки, залучає до захисту рубежів молоде тоді ще, до того ж погано організоване, козацтво. Саме він, згуртувавши навколо себе кілька сот козаків-відчайдух, побудував на острові Хортиці, на Дніпрі, замок, який став прототипом Запорозької Січі.

Значення цього укріплення дуже скоро зрозумів і ворог – в 1557-1558 роках Дмитро Вишневецький разом із своїми козаками успішно відбивав неодноразові напади кримських татар на Хортицю, очолювані самим ханом Девлет-Гіреєм, одночасно активно застосовуючи наступальні дії проти нападаючих. Уже в 1557 році Дмитро Вишневецький на чолі з’єднання козаків захоплює татарську фортецю Іслам-Кермен, а взяті там цілком справні гармати і бойовий припас до них вивозить в Хортицю, чим ґрунтовно її укріпив.

В цей же час робить спробу створення тристороннього союзу – Москви, Речі Посполитої і Запорожжя, для боротьби проти Туреччини і її васала - Кримського ханства, здійснивши поїздку до Москви.

З початком 1559 року козаки, очолювані своїм відчайдушним ватажком, здійснюють успішний похід в Крим, в ході якого визволяють кілька тисяч українських невільників, а вже в червні того ж року наносить потужний удар по Азову, розташованому в пониззі Дону.

В 1563 році Дмитра Вишневецького і його козаків втягують в міжусобну боротьбу за молдавський престол. В бою під Сучавою козаки зазнають поразки, а їхній ватажок попадає в полон. Переможець, молдавський господар (князь), видає Дмитра Вишневецького турецькому уряду, який, за наказом султана Сулеймана ІІ, піддав гетьмана жорстокому катуванню, а потім його скинули на залізні гаки, вмуровані в фортечну стіну Стамбула, на яких і загинув мученицькою смертю.

Український народ вважав і вважає Дмитра Івановича Вишневецького одним із своїх найславніших героїв. Ще в ті далекі часи про нього було складено думи і пісні, що пережили віки. Тож і не дивно, що першою поштовою маркою незалежної України стала марка, присвячена 500-літтю українського козацтва з портретом цього славного першого козацького гетьмана.
Його наступником і продовжувачем укріплення козацького стану, цих рицарів свободи, став легендарний Самійло Кішка, про якого “Порадник” розповів в № 23 за 2008 рік.