Перша світова війна – період історичних змін. Війна розпочалася у 1914 році. На Бахмацькому залізничному вузлі було запроваджено військовий стан. Напруження на залізниці значно зросло, а умови праці ускладнилися. Цілодобово йшли ешелони, а з фронту везли поранених й скалічених та біженців. Молодь з транспорту й інших установ і підприємств нашого виселку та навколишніх сіл була мобілізована на війну. На виробництві їх замінили жінки та молодь-підлітки. Ціни одразу піднялися, особливо, на продукти першої необхідності. А промислові товари майже зникли з прилавків. Серед людей праці зростало невдоволення, що призводило до поширення антивоєнних настроїв і ненависті до царату – головного винуватця цієї кривавої бійні. На станціях Бахмач-Гомельский та Бахмач-Київський у 1916 році робітники застрайкували. Вони вимагали скорочення робочого дня (з 10 годин до 8). Мабуть тому звістку про лютневу революцію 1917 року й про повалення царату робітники й службовці Бахмацького залізничного вузла зустріли з натхненням: вони вийшли на вулиці з червоними прапорами, співаючи революційних пісень. А солдати, які перебували у Бахмачі в березні 1917 року, обрали Раду солдатських депутатів(*).Та владу у Бахмачі захопили ставленики буржуазного Тимчасового уряду. Після повалення самодержавства мало що змінилося: війна тривала, умови життя й праці робітників не поліпшилися, селяни не одержали землі. Все це посилювало невдоволення трудящих політикою Тимчасового уряду.

 

Взагалі, у залізничному селищі Бахмач від початку Першої світової війни панувало якесь непереборне й гнітюче напруження. Наші люди були ніби приголомшені подіями і чекали, що ось-ось на їх голови звалиться ще більше лихо. Бахмацьку гуральню запечатали, а молодих робітників й службовців мобілізували до війська на фронт. Машини й апарати законсервували, а на рештки спирту наклали броню. Для охорони гуральні викликали роту кінноти, сформовану з донських козаків. У цей час уряд Керенського продовжував війну до переможного кінця. Але війна вже не мала перспективи, солдати не бачили в ній ні кінця, ні краю, а тому вся російська армія була у полоні революційних ідей.  Солдати часто браталися з німецькими військовими, які також воювати не хотіли. Російська армія була вкрай деморалізована, солдати під всякими відмовками уникали кривавої сутички, залишали окопи й тікали додому.

Ранньою весною 1917 року ешелон таких деморалізованих вояків їхав на фронт через станцію Бахмач-Київський, де на продпункті для них приготували обід. Солдати великими партіями заходили обідати, хтось з них попросив чарку горілки до обіду(**), інші солдати підтримали цю вимогу. Збудження росло, аж тут хтось вигукнув, що поряд стоїть гуральня із запасами спирту. Ця звістка вмить розлетілася по всьому ешелону, і солдатський натовп посунув на гуральню. Вже за 10 хвилин вони були біля воріт заводу, “озброєні” флягами й котелками.  Вломившись на подвір’я гуральні, солдати роззброїли охорону й взялися господарювати на заводі по-своєму. Миттєво територія гуральні зробилися сірою від солдатських шинелей та шапок. Прикладами гвинтівок солдати відбивали защіпки й замки на дверях складських приміщень, де шукали спирт. Нарешті спирт був знайдений у чанах, які стояли посеред самого двору. Позбивавши пломби з люків цих чанів, вони “благословили” усіх прикладатися до спирту, а коли біля люків утворилося «вавилонське стовпотворіння», то для ліпшої реалізації “чудодійної” рідини хтось зробив декілька пострілів з гвинтівки у саме тіло цистерн - з пробоїн полилася “цілюща” рідина довгими й прозорими дзюрками. Деякі солдати, напившись оковитої, захміліли й стали добиватися у головний корпус гуральні, виламуючи двері й вікна заводу. Коли вони вломилися у центральну частину, то побачили перед собою машинне відділення, яке займало почесне центральне місце корпусу. Машинне відділення чарувало людське око майже ідеальною чистотою та порядком: котли паровозних топок були облицьовані білими кахлями, мідні прилади й деталі спереду були начищені й виблискували, немов царські врата у церкві. У всьому вбачався спокій, благодать, тиша. І людина при повній свідомості й тверезому розумі, побачивши це, мусила б стати й спокійно милуватися витвором людської праці.

 

 

Та за якусь мить сталося таке, що немає слів для визначення цього. Солдати вдарили по мідних кранцях, але з них нічого не потекло. Хтось розмахнувся і з силою розбив манометр з водомірним склом, склянки з тріском посипалися на кафельну підлогу, викладену шаховим порядком. Потім солдати почали, не перебираючи, трощити усе, що траплялося їм під руки. Гамір, лязг металу, крики стояли такі, що чути було навколо у радіусі зо два кілометри. Після обіду до вояків приєдналося цивільне населення. Кожен ніс із собою тару у вигляді глека або цеберка, кожен дуже хотів узяти “живучої” рідини саме тут, де вона текла, немов тобі свята вода. Потім гужовим транспортом приїхали каламашники, які відтиснули інших від цистерн й почали підставляти свої цеберки до отворів у цистернах. Набравши трохи лихої рідини, вони тут-таки нахилки тягли оковиту, ніби спрагла худоба пила воду з цебра у велику спеку. Лилася оковита по всій території й по дорозі аж до самої Брехалівки. Безлад відбувався страшний, здавалося, люди почманіли. Першого дня брали горілку, спирт, денатурат  усі, хто зумів й кому пощастило. Несли горілку хто у чому спромігся. Один чоловік тягнув ящик горілки юзом, зачепивши її шматком дроту. Всі були п’яні й усім було весело. Переказували, ніби декілька чоловік упали у чан з горілкою й були дуже раді, що оковита “повернулася до них обличчям”. Деякі обіймалися одне з одним, ніби вперше зустрілися близькі родичі або давні друзі.

Така сваволя була до вечора: люди приходили й відходили, й знову поверталися поживитися навмання.

(*) Державний архів Чернігівської області (ДАЧО). Фонд Р-4502, опис 1, справа 1, аркуш 2. Взагалі, цей абзац Д. Дорош майже дослівно узяв із нарису Б. А. Хатнюка “Бахмач” із “Історії міст і сіл УРСР. Чернігівська область” (1971, С.135).

(**) Маловідомий факт, але з початком війни царським указом було введено так званий “сухий” закон – тобто продаж будь-яких спиртних напоїв був заборонений. Відновили вільний продаж горілки вже при комуністичній радянській владі.