Родовід
/ 0
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 13 жовтня 2017, 09:34
«Дмитрівка, як і більша частина Лівобережжя, аж до 1648 р. була у володінні князів Вишневецьких. З 1654 р. стала ратушним, тобто торговим, містечком Красноколядинської сотні. У 1740 р. її було приєднано до Самбірського старостату. Найбільші господарства мали чотири сім’ї – Білецькі, Довгі, Золотаренки, сотника Манільського. Більшість цих прізвищ збереглася у Дмитрівці донині.»
Б.Г. Киричок «Нариси з історії Дмитрівки», 2005р. с.13-14
Борис Гнатович Киричок, учитель–історик, колишній директор Дмитрівської школи Бахмацького району Чернігівської області. Перший, хто спробував описати історію свого селища від часу заснування до сьогодення. Він і сьогодні продовжує писати про свій край, видатних земляків, забуті події.
Я б хотів у свою чергу доповнити його роботу у світлі нових архівних знахідок.
У «Малороссійской пєрєпісной кнігє» за 1666 рік наведено списки жителів, відповідно до майнового стану. Тобто тих, хто мав «тягло» - волів та коней, а значить був власником земельного наділу.
Отже, Білий, Добрий, Горкавий, Різник, Чалий, Мовчанко, Зборазьський, Прищепа. Ряд прізвищ звучать як сучасні «по батькові» - Семенів, Федорів, Яковлів, Григорів, Кузьмич та схожі на них. Це не є характерно для українських прізвищ, більше схоже на кальку з російської, якою власне сам твір і написаний.
Але справа не в цьому. Інтрига полягає в тому, що абсолютна більшість наведених прізвищ зникає вже через 50 – 100 років. І найцікавіше те, що абсолютно така ж ситуація по всіх селах, які згадуються в «МПК» - у Красному Колядині, Рябухах, Гайвороні, Голінці й інших. Наведені у списках прізвища «раптово» зникають. Відсоток уцілілих у районі - 10.
Щоб не перевантажувати статтю списками прізвищ, не наводжу даних по цих та інших селах, зупинюсь на своєму. Але, повторюсь, ситуація аналогічна по всій окрузі.
Отже, Дмитрівка. Найповніше список жителів села представлено у межовому журналі за 1879 рік. Розрив років великий, згоден, але в цьому документі фігурують уже цілі родини, з 51 представника роду Білецьких, наприклад. І кожен з них є власником окремої, часто кількох, ділянок землі. Або Довгі - 11 імен, Жованики – 46, Кирички – 14. І переважна більшість землевласників села Дмитрівка записані як козаки, дуже мала кількість солдат та державних селян, порівняно велика кількість записані як дворяни (особливо Білецькі). Тобто мова йде про носіїв одного прізвища, спільний пращур якого жив тут принаймні років сто, вибився в люди сам і дав можливість своїм дітям та онукам міцно стати на ноги, і це враховуючи велику кількість дітей у родинах і велику ж дитячу смертність.
І прізвища ці відсотків на 90 нові, не ті, що згадувалися у 1666 році як місцеві.
У чому ж причина такої раптової зміни прізвищ?
Відповідь на це запитання на найпомітнішому місці в кожному з названих і не названих сіл. На обелісках, установлених загиблим у Другій світовій війні. І ніякої загадки в написаному нема. У роки тієї війни тільки у моєму селі носії типових дмитрівських прізвищ на обеліску названі вже десятками (!), всього ж їх за останніми, не остаточними, (а остаточних уже й не буде) даними 722.
На сьогодні у Дмитрівці одиниці представників колись найчисельнішого і найзаможнішого роду села – Білецьких, така ж ситуація з носіями прізвища Довгий, Жованик, Киричок, Кондратенко, Марочко, Мірошніченко, Мовчан, Павленко, Петрусенко, Півторацький, Радуль, Скрипка, Стеценко, Федоренко, Чоботько, інших.
Якщо з обеліском і прізвищами на ньому все зрозуміло: найбільша в історії війна, неймовірна кількість жертв з нашого боку, то як і куди зникли носії прізвищ 1666 року?
Відповідь знову у сьогоденні. Ті давні роди, які споконвіку мешкали в нашому краї, пережили нашестя того ж ворога, який і сьогодні намагається повторити в Україні те, що вже робив. І, на жаль, не один раз.
1708 року Україна вже пережила одну «русскую вєсну», про яку Вікіпедія пише так: ««Різанина в Батурині» (рос. Взятие Батурина, «Резня в Батурине») — каральні дії московських військ із захоплення і знищення столиці гетьмана Мазепи Батурина і його мешканців, що були проведені 2 листопада 1708 року. В ході цих дій були вирізані всі мешканці міста, незалежно від віку і статі. За різними оцінками загинуло від 11 до 15 тисяч батуринців. В історію України ці події увійшли під назвою «Різанина в Батурині». Саме місто було пограбоване, в тому числі і православні храми, а потім, за наказом Меншикова, було спалене, а церкви знищені.
Тогочасні газети так описували події у Батурині: «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістріях шабель». Такими назвами виходили провідні газети Франції — «Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique», «Mercure historique», «Clef du Cabinet». Вони писали, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина, незважаючи на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів»; «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства»
Як бачимо, навіть реакція французьких ЗМІ того часу аналогічна нинішній «глибокій стурбованості».
Аналізуючи списки мешканців навколишніх сіл нашого козацького краю і їх масову заміну на зовсім інші, приходиш до висновку, що вирізали не тільки Батурин. Слово «кацап», має, крім загальновідомого тлумачення, «схожий на цапа» через зовнішню схожість населення Московії до цієї худобини, яка вражала голених козаків (звідси, до речі, й назва сотенного села Голінка) й інше пояснення. Кому цікаво, скористуйтесь сервісом https://translate.google.com.ua/?tl=ru і самотужки напишіть українською слово «різник» і перекладіть на турецьку. Ця назва прижилась через різанину, вчинену московитами в Казані, населеній татарами, яку вони брали штурмом у 1552 році, як і Батурин у 1708, і в якій теж вирізали все населення, як і в Батурині. При цьому війська Івана Грозного дали слово жителям Казані, якщо відчинять ворота, ніяких наслідків не буде. (не нагадує «слово рускава афіцера» під Іловайськом ?)
І на закінчення кілька слів про село Гайворон. Місцеві жителі говорять, що за легендою село відкупилось від карателів у 1708 році і не зазнало «русской весны». На жаль, це теж тільки легенда, або не вся легенда. Згідно тієї ж «Малоросійской пєрєпісной кнігі» і аналізу прізвищ XIX століття Гайворон теж на ті ж самі 90% змінив носіїв прізвищ. Тобто, крім мешканців, утратив ще й гроші. Схоже, заплатили москалям за «роботу» самі….
Балашов С.,
вчитель історії Дмитрівської ЗОШ
Під час написання використано архівні матеріали, надані С. Шепіловим.