Як талалаївський селянин царя злякав
/ 0
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: Субота, 15 вересня 2018, 09:35
Більшість стародавніх могутніх правителів, які на перший погляд виглядали впевненими і сильними, в дійсності жили в постійному безсонні та страху, що хтось відбере в них владу. Здебільшого, острах втрати влади та місячні безсонні ночі, сповнені паніки і параної, викликали звичайнісінькі чутки. Слово простої пересічної людини про можливий бунт підданих відразу запускало каральних механізм, жертвами якого ставали невинні люди. Після запуску карального механізму вже було байдуже, де правда, а де вигадка. Ясно було одне – правителі і керовані ними імперії боролись за збереження свого пануючого стану, і вони зітруть з лиця всіх, хто становитиме для них навіть вигадану загрозу.
У 1675 р. звичайнісінький селянин з села Таталаївка Ніжинського козацького полку сколихнув та змусив панікувати московську владу в Гетьманщині та самого московського царя Олексія Михайловича. На 1675 р. Москва сильно боялася втратити Україну, особливо після другої українсько-московської війни 1668 року. Лише жадоба козацької старшини, якій титули й дарунки царя були дорожчі за власну державу, дозволила московітам здобути важку перемогу. Криваві бої у 1668 р. тривали в Ніжині. Тож, починаючи з 1669 р., коли Гетьманщина і Московське царство уклали мирну Глухівську угоду, московські воєводи в Ніжині пильно стежили за настроями ніжинців, намагаючись не допустити бунтів. Втім, на початку 1675 р. гінець привіз московському царю лист з Ніжина. Одночасно лист схожої тематики надійшов і до Батурина, в руки гетьману Івану Самойловичу. Автором листа був московський воєвода в Ніжині Оверкій Опухтін.
Сніжного січневого вечора двоє козаків заїхали до с. Талалаївка (нині село Ніжинського району Чернігівської області). В пошуках місця для ночівлі побратими забрели до хати місцевого селянина Андрія Москолева. Перед сном Андрій пригостив козаків вечерею. Господар намагався не посоромитися й пригощав гостей всім найкращим. А що то за козацька вечеря без горілки!?Якщо вже пити – то відро. Чарчина за чарчиною - й козаки втрачали розум та схилялися до сну. Коли побратими поснули, Андрій знайшов лист, що випав у одного з п’яних козаків. Селянину стало цікаво, що ж там написано. Але, як і більшість українських селян XVII ст., Андрій не вмів читати. Неграмотними були і його сусіди, та й вся вулиця. Єдиною грамотною людиною на всю Талалаївку був Марко – дяк місцевої церкви. Не дочекавшись світанку, Андрій побіг до дяка й попрохав його прочитати написане в листі. Марко взявся читати й повідав Андрію, що це лист правобережного пропольського гетьмана Петра Дорошенка. У ньому ворожий Москві гетьман закликає козаків Лівобережної України, в том числі Ніжинського козацького полку, повстати проти московських воєвод в українських містах та очистити від них Гетьманщину. Почувши слова дяка, Андрій мерщій побіг до хати та повернув козакам листа.
На ранок козаки вирушили до Кролевця. Натомість Андрій, пам’ятаючи смерть і розруху, яку принесла війна 1668 р., пішов до Ніжина, де зустрівся з місцевим московським воєводою Оверкієм Опухтіним. У розмові з воєводою Андрій передав усе, що сказав йому дяк, читаючи листа. У підтвердження селянин додав, «що 6 січня 1675 р., будучи на торгу в Ніжині, чув від приїжджих людей з Правобережної України, що козаки хочуть побити царських вояків у Ніжині. Теж саме він чув і від жителів Ніжина та навколишніх сіл».
Ніжинський воєвода, почувши новину, усвідомив усю складність ситуації і хиткість московської влади в Ніжині. Місцеві козаки не пробачили царю смерть їх побратимів, які загинули в боях на стінах ніжинського замку, знедолені долі дітей, що стали сиротами. Невідбудовані дерев’яні житлові квартали та спалена Покровська церква яскраво нагадували про звірства московських військ князя Григорія Ромодановського, який у вересні 1668 р. спалив ніжинські передмістя. Бажаючи не випробовувати долі у новій українсько-московській війні, воєвода О. Опухтін бере талалаївця Андрія під варту та відсилає його до гетьмана І. Самойловича. Як не дивно, але життя Андрія було цінним для воєводи. На шляху до гетьманської резиденції м. Батурина Андрія охороняли московські стрільці на чолі з сотником Василем Плуталовим.
Гетьман І. Самойлович, бажаючи вислужитись перед царем, організував допит Андрія з тортурами. На допит гетьман запросив представників ніжинського магістрату, ніжинського полковника Марка Борсука та московського воєводу в Ніжині Оверкія Опухтіна. Віяли Андрієві слова правдою чи ні, але гаряче залізо було гарним стимулом для зізнання. У присутності всіх цих осіб Андрій заявив, що є «слабоумним», божевільним і все, що він говорив при зустрічі з воєводою Опухтіним, було сказано «не при своєму розумі». 14 лютого 1675 р. гетьман І. Самойлович написав листа до московських урядовців з результатами допиту. Гетьман наголошував, що всі слова Андрія є вигадкою, ніякого бунту в Гетьманщині, зокрема в Ніжині, проти московської влади немає. Втім, московський цар Олексій Михайлович, наляканий цією справою, 26 лютого 1675 р. видає грамоту українському гетьману з наказом – карати людей, які поширюють чутки про бунт на смерть згідно з військовим звичаєм. Також цар доручив І. Самойловичу розіслати відповідні листи в полкові та сотенні міста Гетьманщини, щоб місцева козацька старшина та міщани не вірили таким слухам.
Доля талалаївця Андрія була визначена. За наказом гетьмана він був страчений у Батурині. Як бачимо, звичайнісінькі чутки про можливі антимосковські заворушення, поширені неписьменним селянином та сільським дяком, сколихнули Ніжинський полк, Гетьманщину та Московське царство. Селянин, який хотів вислужитися перед московським урядом та отримати за це винагороду та публічну славу, сам сплів павутину, з якої не зміг вибратися. Не останнім є і той факт, що січневий похід Андрія до ніжинського воєводи О. Опухтіна був доносом на українських козаків, зрадою свого народу та держави. За цю зраду Андрій отримав справедливу винагороду – страту у гетьманській резиденції Батурині, яка, мабуть, зібрала чисельний натовп. Навіть більше, завдяки цьому його ім’я увійшло в історію. Інші мешканці Талалаївки Ніжинського полку не могли про це і мріяти. Цікавим є лише одне питання: «Якою була доля дяка талалаївської церкви, бо саме він прочитав рокового листа?». Саме дяк доніс Андрію смертельне повідомлення.
Згодом з’ясувалося, що слова Андрія дійсно були чутками. Ніякого бунту в Ніжині не було. Втім, Москва злякалася. Для зміцнення своєї влади у 1676 р. Кремль повторно організував присягу населення Ніжинського козацького полку на вірність новому московському царю Федору Олексійовичу Романову. Ніжинські козаки та міщани знову зібралися на Соборній площі, неподалік Миколаївського собору, й в присутності місцевих священиків та московського воєводи дали клятву на хресті «на вічну службу й вірність Його Царській Милості».
Роман Желєзко,
науковий співробітник відділу «Поштова станція» Ніжинського краєзнавчого музею ім І. Спаського