Таке випробування вже траплялося
/ 0
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: Четвер, 07 травня 2020, 11:42
Дійсно, пандемія COVID-19 – не перше лихо, що відвідало людство.Повальні хвороби з’явились ще до народження Христа.
З епідемією чуми цивілізація вперше зіткнулося в 527 році у Візантії, куди хвороба потрапила з Єгипту. Збудник цієї страшної хвороби - чумна паличка, яка передається людині від бліх і гризунів. За підрахунками істориків загинуло від 25 до 30 мільйонів осіб, що на той час складало близько 13 відсотків населення Землі.
Літописи зафіксували, що у 1090 році в Києві пройшов мор, де за два тижні загинуло більше семи тисяч жителів. Ще більший мор і голод стався в Києві у 1230 році, на вулицях стольного града лежала велика кількість трупів, вцілілі жителі залишили місто і пішли на інші території.
У Китаї виникає хвороба — бубонна чума, яку охрестили «Чорною смертю», пандемія тривала від 1346 до 1353 року. Зараза буквально викосила половину населення Європи – на континенті вимерло від тридцяти до шістдесяти відсотків мешканців – загальні втрати склали від 75 до 100 мільйонів осіб. Причиною зараження стали блохи чорних пацюків. Гризуни облюбували торгові судна, так прибували до Європи з Центральної Азії. Європейці вважали чуму небесною карою за гріхи, тому винними в епідемії вважали тих, хто сповідував іншу релігію, і влаштовували гоніння на євреїв, ромів та іноземців. Разом з ними діставалося і хворим на проказу, яких помилково вважали розповсюджувачами чуми.
До нас бубонна чума проникає із Європи і спустошує міста: Чернігів, Київ та інші. Вона терзала континент приблизно 200 років і в підсумку скоротила населення на половину.
На територї Росії жахлива пошесть тривала з 1360 по 1386 рік. Перші ознаки захворюваності — колючий біль під лопаткою і в груднині, часто з кровохарканням, пухлини шиї. Вимирали цілі села. У Смоленську залишились живими тільки 10 мешканців.
Велика моровиця сталася у 1419-1424 роках. Вимерло багато землеробів, хлібні ниви залишилися не збираними, до моровиці додався моторошний голод.
З російсько–турецької війни у серпні 1737 року Лейб-гвардійський кінний полк направили до Батурина, а Семенівський батальйон - у Борзну для відпочинку та лікування. В цьому ж році Україною прокотилися повальні хвороби (чума, холера, віспа), які змусили вжити суворих заходів обережності. У всіх селах, де розташовувалися батальйони, були засновані караули, всіх прибулих із заражених місць, негайно відсилали. Завдяки цим заходам і піклуванню батальйонного лазарету у військах і серед населення, де квартирувалися військові, смертність була значно меншою, ніж у навколишніх селах.
Згадана епідемія чуми 1738-1739 рр. розпочалася в Україні з Очакова у травні й поступово розтеклася по всій території. Важким був перебіг чуми на території Слобожанщини. Наприклад, у 1738 році загинула половина населення Харкова. Очевидно, знаходження військових з їх дисципліною врятувало населення нашого краю від розгулу епідемії.
А от перші випадки захворювань на холеру в Конотопському повіті зареєстровані влітку 1866 року. З донесень волосних правлінь хворих на холеру було близько 500 чоловік, в тому числі і в містечках Бахмач та Батурин.
З тих матеріалів відомо, що від холери помер тоді і владика Філарет, архієпископ Чернігівський і Ніжинський.
Святитель об’їжджав Чернігівську єпархію, аби підбадьорити стражденних парафіян. З тієї подорожі не повернувся.
Небіжчик відомий як автор багатьох наукових праць з історії церкви.
Ще одна епідемія холери, розпочавшись у серпні 1871 року в Конотопі, розповсюдилась селами повіту. В Конотопі і в Батурині були відкриті холерні відділення. У Рубанці тамтешній поміщик Костянтин Рачинський на власний кошт відкрив для лікування хворих на холеру лікарню і аптеку.
У Конотопському повіті в травні – вересні 1872 року захворіло 6 040 осіб, з яких 1 138 померли.
У Бахмачі епідемія розпочалася 10 червня 1872 року, захворіло 112 жителів, одужала половина. Епідемія закінчилась восени. На той час у Бахмацькій волості працював тільки один фельдшер Сільвестров, на плечі якого ліг тягар боротьби з епідемією.
У Батурині хворіти почали з травня, уразилися на холеру 315 жителів, одужало 285. Боровся з недугою земський лікар Олександр Головня, допомагав рятувати хворих фельдшер Павло Шамрай.
У 1918 році, коли світ лише оговтувався після Першої світової, з’явився новий штам вірусу – H1N1. Свою назву – «іспанка» отримав за перший спалах інфекції в Іспанії. Висока смертність від «іспанки» обумовлена протидією імунітету організму не лише вірусу, а й руйнуванням ним здорових клітин організму. Вимирали цілі села і невеликі міста. Лихо тривало з січня 1918 року по грудень 1920-го.
У другій половині 1918 року епідемія “іспанки” поширилася в Конотопському повіті. Епідемією набула загрозливих масштабів. У червні 1919 року в Конотопі відбувся повітовий з’їзд лікарів при відділі охорони здоров’я. У ньому брали участь лікарі, фельдшери та представники влади повіту.
Микола Терех
науковий співробітник НІКЗ “Гетьманська столиця”