Пандемія продовжується,
/ 1
- Деталі
- Категорія: Краєзнавча сторінка
- Опубліковано: П'ятниця, 05 червня 2020, 09:12
але карантин у окремих державах поступово пом’якшують. Не стала виключенням Україна. Ми ще залишатимемось у запобіжних масках, маємо дотримуватися соціальних відстаней, але вже запрацювали дитячі садочки, пішов громадській транспорт. Доставляють пасажирів метро і електрички – процес пішов.
Проте COVID-19 остаточно не переможений, з цим прийдеться рахуватися.
Нашого читача Сергія Косенка зацікавила інформація про епідемію холери, яка загрожувала життю наших пращурів майже 150 літ тому. Батуринська гілка родини Костенків втратила тоді кількох своїх близьких. Це привід ще раз звернутися до наукового співробітника Батуринського НІКЗ «Гетьманська столиця» Миколи Тереха, щоб дослідник минулого поділився інформацією про ту біду.
Епідемія холери
по І Батуринській медичній дільниці у 1872 році
У серпні 1871 року розпочалась хвиля епідемії холери в м. Конотопі, яка швидко розповсюдилась по селах повіту.
Земська управа разом з лікарями і «Комитетом общественного здравия» терміново поділили повіт на чотири стани (дільниці) і закріпили за ними лікарів: за міським станом – городового лікаря М. К. Таравинова, за І станом (Батуринським) – земського лікаря О. Ф. Головню, за ІІ (Голінським) – повітового лікаря О. С. Пурика, за ІІІ (Шаповалівським) — лікаря І. В. Бодилевського.
Перший випадок холери в Батурині виявили 28 травня. Її занесли прочани, які йшли до Батуринського Миколо-Крупицького монастиря. Кількість хворих збільшувалась щоденно. Волосне правління з Борзнянської дороги привозило хворих, яких розміщали в окремих палатах лікарні, але скоро вільних ліжок не стало. Тому в Конотопі і в Батурині створили холерні відділення.
У Батуринській лікарні працювали лише лікар та фельдшер, а в Матіївці нікого з медперсоналу не було. На прохання лікаря Олександра Феліксовича Головні фельдшер артилерійської батареї, яка у той час дислокувалась у Батурині, Чопек погодився лікувати хворих та доглядати за ними. Фельдшеру та священнику Семіону Беглевському надали кінну підводу для доставки ліків хворим матіївцям. Завдяки цим заходам за період епідемії в Матіївці ніхто не помер.
У кожному селі зі складу місцевої громади призначили по 1-2 опікуни, які мали повідомляти про появу хворих на холеру до повітової управи. У таких випадках у село відряджали лікаря, при підтвердженні діагнозу, опікуну надавалась настанова відносно догляду за хворим та ліки (в основному застосовувалися каплі Боткина і Іноземцева, мікстура роздавалася хворим безкоштовно).
За наполяганням лікаря місцевої дільниці О.Ф.Головні, Батуринське волосне правління відвело спеціальне приміщення для 9-ти важкохворих. Воно являло собою нежилу сиру хатину з глиняною долівкою, площею в 6 квадратних аршин. На десяти кулях соломи, пожертвуваних волосним правлінням, розміщали хворих.
У червні волосне правління виділило друге приміщення, але воно виявилося без вікон. Медичний персонал лікарні самотужки вставляв віконні рами і забезпечив хворих нарами.
Медикаменти для лікування хворих придбали в аптеці батуринського провізора Постоловського на суму за 73 руб. а в Конотопській аптеці у провізора Вундерліха — 1648 руб. 54 коп. Боротьба з епідемією по Конотопському повіту потребувала 2003 руб.
За час епідемії по Конотопському повіту захворіло 6040 жителів, з них померло 1138.
Земський лікар Батуринської дільниці О. Ф. Головня в “Записці про епідемічну холеру в 1-му стані Конотопського повіту” Конотопським земським зборам наголосив, що всі, хто брав участь у ліквідації епідемії холери, заслуговують великої подяки. До них, у першу чергу, відносяться: фельдшер Батуринської лікарні Павло Шамрай, фельдшер Вербовський, який працював у с.Красному і лікував не тільки хворих на холеру, а і 150 хворих на інші недуги, вакцинатора Красненської волості Комара (колишній фельшерський учень), який сумлінно працював в с. Митченках, але під кінець епідемії і сам захворів. Слід відзначити також і старосту Красненської волості Чортка та опікунів с. Курінь.
Завдячуючи лікарю О.Ф.Головні та його вмілому лікуванню хворих, епідемія по І Батуринській медичній дільниці у 1872 році припинилася за три — чотири місяці. Вона привернула увагу до питання організації медичної допомоги населенню повіту.
Микола Терех,
науковий співробітник
НІКЗ “Гетьманська столиця”