Ґрунти, ліси, гідрографія Батурина

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Ґрунти Батурина досить різноманітні за своїм складом. У заплавній частині міста – лучно-болотні та болотні. У нагірній – лучні солонцюваті на південному сході та дерново-середньопідзолисті супіщані. Темно-сірі опідзолені – на півдні та в центрі міста.


У своєму нарисі про поїздку із Санкт-Петербурга до Батурина у 1878 р. Микола Костомаров зазначив: «ближче до цього містечка ґрунт помітно стає піщаним, а сам Батурин, розташований на березі р. Сейм, стоїть на ґрунті, що має назву супісок». Справді, на південно-східній околиці Батурина (а історик прямував до міста влітку з м. Конотопа) знаходяться піщані, сіропіщані та сірі ґрунти. З опису Батурина німецького лікаря Отто фон Гуна довідуємося, що восени 1805 р. на центральній (Київській) вулиці міста «була така грязюка, що ми бачили біля самого нашого шляху чималого коня, що застряг у багні». В центральній частині міста на рівних ділянках переважають супіски, а лісовидні суглинки – на схилах ярів.


Якість земель господарського призначення батуринської округи також різна. На південний схід від міста, в бік села Митченки знаходяться піщані і сіро-піщані землі. В південному напрямку, в бік села Городище – сірі, сіро-чорноземні й чорноземні землі (найбільш родючі). В південно-західному напрямку, до села Пальчиків – сірі і сіро-чорноземні ґрунти. Найгіршими для обробки були ґрунти, що лежали на захід від Батурина, у напрямку села Обмачів: місцями сіропіщані, але здебільшого – глинисті, про які місцеві казали «в суху погоду і обухом не розіб’єш». На правому березі Сейму зустрічалися ниви, розкидані маленькими шматками посеред лугів і лісів («по грудках»), на ґрунтах лучно-болотного складу. Заливні сінокоси розташовувалися по обидва боки Сейму, а грудкові та болотні сінокоси – на правому березі.


Відсутність карт та планів не дозволяє реконструювати місцезнаходження і площі лісових масивів 400-350-річної давнини навколо Батурина. Писемні джерела донесли нам ряд дрімонімів – назв лісів округи. Станом на 1750 р. це Григоровщина, Орликовський, Кухаревський (Кухаровський), Крамарський, Коротиковщина, Нестеровський, Реєнтовщина, Бутовщина, Максимовський, Целюриковщина. Ці назви свідчать про колишніх власників лісових масивів станом на початок ХVІІІ ст. Місцевої деревини для ведення великого будівництва у Батурині не вистачало. Тому для поновлення міських мурів наприкінці ХVІІ ст. та для «національного будівництва» середини ХVІІІ ст. деревина постачалася з більш заліснених територій, зокрема, річкою Сеймом із Путивльських лісів.


Отож різноманітні за складом ґрунти дозволяли населенню Батурина займатися рільництвом, овочівництвом і садівництвом. Луки в заплаві Сейму були базою для тваринництва. Потребу рядового населення в паливі та будівельній деревині забезпечували лісові масиви.


Гідрографічна мережа території Батурина належить до району річкового басейну Дніпра (суббасейн Десни) і представлена річкою Сейм, озерами та протоками. Встановити, де саме пролягало русло Сейму у ХVІІ–ХVІІІ ст. за відсутності карт цього періоду практично неможливо. Ширина річкової долини біля Батурина становить близько 1 км. Рельєф долини є результатом комбінованого прояву активної ерозійної і акумулятивної діяльності потоку, співвідношення яких постійно змінювалося як у часі, так і у просторі. Меандр річища Сейму – з численними звивинами, петлями, крутими поворотами. Швидкість течії – від 0,3–0,4 м/с і до 0,7 м/с на перекатах. У долині річки північніше Батурина нині виділяються два острови, утворені діяльністю потоку Сейму. У ХVІІІ ст. ці острови вже існували.


Сейм у ХVІІ–ХVІІІ ст. був відносно неглибоким, але норовливим. Про його характер довідуємося із спогадів батуринського краєзнавця П.Й. Скокана: «Під час розливу він (Сейм) стає доволі широким, з’єднуючи воєдино всі протоки і, до того ж, часом буває надто бурним. Тоді сполучення з Матіївкою, що знаходиться на протилежному березі, помітно ускладнювалося і здійснювалося за допомогою порому, дубків і човнів. Переправа велася лише за тихої погоди, а за вітряної – зовсім припинялася. Після паводків обриси берегів іноді помітно змінювалися із-за ерозії, яку викликала швидка течія річки».


Від початку XVII і до кінця XVIII ст. мешканці Батурина активно освоювали ресурси Сейму, влаштовуючи на ньому греблі, де стояли гідросилові установки – водяні млини, ступи і валюші. За даними писемних і зображальних джерел, в окрузі Батурина було чимало озер й проток (див. Таблицю).


Наталія Саєнко,
учений секретар
Національного історико-культурного заповідника
«Гетьманська столиця»