...Про станцію Часниківка теж згадано на сторінці 435: що вона “за Бахмачем на десятій версті» і  «станція відвантажує  більше півмільйона пудів різного вантажу майже виключно у напрямку до Лібави” [1].

Про село Курінь – згадка одним реченням [С.346]: “На північний  захід від станції знаходиться багатолюдне село Курінь із населенням більше 6  тисяч душ; у селі є дві церкви”.  Як  і  про село Стрільники  як центр волості (там же): “При річці Борзні розташоване інше волостне багатолюдне село Стрільники із населенням у три з гаком тисячі душ”.

 

Наприкінці   подаю цікаві відомості про південні населенні пункти нинішнього Бахмацького району, які згадані у книзі. “Наступна станція Лібаво-Роменської залізниці Дмитрівка – у 19 верстах від Талалаївки, знаходиться вже у Чернігівській губернії. Майже єдиною вантажною операцією станції є відвантаження збіжжя, якого відвантажується звідси у напрямку Лібави протягом року близько 1,3 мільйона пудів. Станція названа ім’ям найближчого до неї волостного села Конотопського повіту Дмитрівки (близько 1700 мешканців),  яке розташовується на правому березі річки Ромен” [С.433-434 тому].  “...На північ від станції [Дмитрівки], у 6 верстах, на перехресті торгових шляхів розташоване село Гайворон з п’ятитисячним населенням. У селі декілька крамниць й щотижневий базар. Тут  таки працює борошномольний млин Ушакової, який заробляє на цьому більше тисячи рублів на рік. У шести верстах на північний схід звідси, по берегам річки Зарукавної – притоки Ромна, лежить волостне село Голінка, де 4, 5 тисячі мешканців, дві православні церкви, декілька крамниць, щотижневі базари й три ярмарки. Десять верст на північний захід від станції [Дмитрівки] знаходиться село Рубанка з 2 ,5 - тисячним населенням. При цьому селі з 1849 року існує завод-гуральня Фролової з річним виробництвом спирту на 20 тисяч рублів. У чотирьох верстах на захід від цього села розташований маєток Ф.О. Покорського-Жоравко Терещиха, який займає площу у 540 десятин. У господарстві використовується трипільний сівообмін з травосіянням й посівом цукрового буряку. Тут також мається завод чистокровних й полукровних орлово-ростопчинських й полукровних англійських коней верхового типу. У господарстві збудований млин для борошна з конним приводом. Нарешті, верстах у десяти на південний захід станції [Дмитрівки] на транспортному шляху лежить село Кропивна (Кропивне) із населенням більше 2 ,5 тисяч душ.

Наступна станція Лібаво-Роменської залізниці – Григорівка – у 12 верстах від попередньої [від Дмитрівки]. Станція відвантажує 1,4 мільйона пудів вантажу, а отримує не більше 0,8 мільйона пудів. У двох верстах на північний схід від станції лежить село Григорівка Конотопського повіту, яке й дало свою назву станції. У ньому близько 1800 мешканців, церква й три ярмарки на рік. У селі знаходиться економія М.О. Шереметєва “Григорівська” у 900 десятин; сівообіг прийнятий трипільний з посівом на паровому полі 25 десятин кормового буряку. Є завод  [тут мається на увазі племінна станція] верхових коней; приплод йде у армійський ремонт  [тобто запас коней]. Розплоджується велика рогата худоба сімментальскої породи”.

Далі йде абзац [С.434-435 ], ціл-ком присвячений Біловезькій німе-цькій колонії. Зважаючи на  важливість для цитування, подаю його мовою оригіналу: “К западу от станции расположена группа колонистских поселений, составлявших Беловежский окружный приказ немецких колонистов ведомства министерства государственных имуществ. Входившие в состав округа 6 поселений – Белая Веж (Вежа) Борзенского уезда, Кальчиновка, Рундевизия (Рандовиза), Городок, Великий Вердер и Малый Вердер – расположены в близком друг от друга расстоянии. Заселение местности произошло при императрице Екатерине ІІ. В 1765-1766 году здесь поселились колонисты, вышедшие из Франкфурта на Майне, а в 1768 г. – из окрестностей Данцига и Эльбинга. При водворении общая численность колонистов простиралась до 740 душ обоего пола. На переселение их правительством было израсходовано более 70 тысяч рублей, из которых свыше 20 тысяч рублей безвозвратно. Окружный приказ находился в колонии Белой Вежи; теперь в этом селении около 800 жителей, лютеранская церковь, несколько лавок и три ярмарки; от станции Григоровки селение отстоит в 4 версты. Название свое Белая Вежа заимствовала, по-видимому, от первоначальных жителей селения (к которым колонисты были приселены), вероятно бежавших сюда от нападений кочевников с низовьев Дона из известной нам еще в хазарские времена Белой Вежи. В селе Кальчиновке, лежащем в 3 с небольшим верстах к северо-западу от с. Белой Вежи, есть волостное правление и до 700 жителей. В 2 верстах отсюда в том же направлении находится крупнейшее из указанных выше селений Рундовизия (Рандовиза), где более тысячи жителей, лютеранский молитвенный дом и несколько лавок. В четырех верстах к северо-востоку от с. Кальчиновки лежит деревня Великий Вердер, имеющая до 800 жителей, католическую церковь и две ярмарки в году. Остальные же из упомянутых селений – Малый Вердер, лежащий в 1 ,5 верстах от В. Вердера и Городка,  находящийся в 2 верстах к югу от Белой Вежи – сравнительно незначительны”.  Дуже цікаво те, що тут поданий місцевий, український, варіант назви Рундевізії – Рандовіза, подані читкі відомості про розташування костьолу й кірхи, центру волості тощо. Але треба зважити, що пояснення назви Біла Вежа не має одностайного тлумачення у істориків.

 

 

Про села на захід від Бахмача є лише коротка згадка на сторінці 346, що “при річці Борзні розташоване ...волостне багатолюдне село Стрільники із населенням більш  як 8 тисяч душ” та що “ на південний схід від станції Плиски, у 11 верстах, при річці Остер розташоване ...волостне село Фастовці з 4,5 тисячами мешканців...”.

Том “Малоросія” багато ілюстрований, з яких подаю цікаві малюнки, які стосуються міста Чернігова. На жаль, ілюстрації, які стосуються Бахмаччини, у томі відсутні.