У 1651 році голландський художник А.ван Вестерфельд, перебуваючи в Києві, перемалював в Софіївському соборі  в „розгорнутому” вигляді фрескові портрети родини Великого Київського князя Ярослава Мудрого, що були  намальовані  на південній стіні собору. В кінці ХVII століття, під час відбудови собору,  їх вкрили тинькою  і тільки через 200 років, уже в середині ХIХ століття  було розчищено ліву частину композиції, де було зображено трьох дочок Ярослава разом з їх матір`ю княгинею Іриною та записано олійними фарбами. Пізніші дослідження переконливо довели, що та, кого вважали матір`ю, в дійсності була четвертою донькою, а княгиня Ірина була зображена на тій частині стіни, що не збереглася. Таким чином маємо на сьогоднішній день портрети чотирьох з п`яти доньок Великого князя. Ліворуч від Анни, про яку ми говорили в „Пораднику” №....  за серпень поточного року, стоїть Єлизавета, її молодша сестра.

 

Вихователем і учителем Єлизавети, втім як і інших дітей Ярослава Мудрого, був Іларіон, про якого літописи повідомляють, що був він родом „русин, муж благ, і книжен, і постник”, а також  священиком  церкви в селі Берестовому, де була літня резиденція Великих князів. Його перу належать такі видатні твори нашого красного письменства як „Слово о законі і благодаті”, „Сповідування віри”., „Молитва” та ще одинадцять інших, які з великою долею ймовірності йому приписують. Разом з Ярославом Мудрим склали вони і церковний статут-судебник.В 1051 році Іларіон стає першим митрополитом,  уродженцем Києва. До цього цю найвищу церковну посаду займали тільки греки, які присилалися з Візантії і, звичайно ж, прагнули підпорядкувати політику Київської держави своїм інтересам. Уроки Іларіона та його освічених колег- ченців відвідували не тільки князівські сини і дочки, а й емігранти з далекої, але дружньої Києву півночі, в тому числі Гаральд Гардрад, норвезький принц, небіж дружини Ярослава Мудрого (скандинавська принцеса Інгігерда отримала православне ім`я Ірина після охрещення на Русі). Принцеві на той час було десь 20 років і це було вже друге його перебування в Києві, вперше він  жив тут п`ятнадцятилітнім юнаком.

 Молодого вікінга  просто зачарувала тендітна дівчина, з сором`язливою вдачею, блакитними очима і пишною золотистою косою. Як всяка юнка, вона мріяла про кохання і нишком, щоб ніхто не помітив, поглядала в бік норвезького принца. Різниця у віці не дозволяла йому просити руки князівни, а життя поряд з нею перетворювалось для нього в справжню муку і Гаральд, в повній відповідності з рицарським кодексом свого часу вирішує присвятити своє життя  і подвиги своїй дамі – чарівній Елісіф, як він її називає, і відправитись на військову службу до візантійського імператора Романа III. Прощаючись з князівною, він  просив її чекати на нього...

Понад десять років провів Гаральд у Візантії разом з хороброю дружиною із своїх земляків-норманів, зазнавши за цей час і радості перемог і гіркоти поразок, придворних інтриг і підступності  та заздрості придворних  вельмож. В бою він був завжди попереду, сміливий і нещадний. В коханні ж –замріяний лірик і поет, який, повертаючись з походу і сподіваючись на зустріч з князівною, складає пісню, що дожила й до наших днів. В Україні першим її переклав І. Франко - «Пісня про дівчину з руської країни»:

Ми, друзі летіли
крутими морями. Від любих фіордів
Летіли далеко. На суші, на морі ми
Ми бились жорстоко.
І море, і суша
Підкорені нами!
А діва руськая Гаральда зневажає...

... 1044рік. Вартові на вежах фортеці на Старокиївській горі помічають на горизонті якісь темні цятки – то наближаються до Києва під квадратними червоними вітрилами кораблі варязької дружини. Ще якась година очікування - і на берег сходять вояки в бойових обладунках, очолювані Гаральдом. Їх зустрічають Великий Київський князь Ярослав Мудрий, його дружина Ірина, разом з синами і доньками і, звичайно ж, Єлизавета, яка вірно чекала свого судженого, та численний почет. Проходить якийсь час і вона погоджується стати дружиною Гаральда, а Ярослав з Іриною благословляють цей шлюб.

Швидко відшуміли весільні свята і молоде подружжя назавжди залишає гостинний Київ. Попереду – холодні води Північного моря, на березі якого, в похмурому замку, і поселяються Гаральд і Єлизавета. Племінник Гаральда Магнус, який в цей час правив Норвегією і Данією, радо зустрів свого дядька, тим більше що у нього виникли проблеми з ярлом (князем)Свеном Естрідсеном, який від його імені управляв Данією. Свен повстав і проголосив себе королем Данії, почалася міжусобна війна, в якій Магнус гине. Королем Норвегії стає Гаральд. В 1047 році він засновує нову столицю Норвегії Осло, де і поселяється зі своєю сім’єю. Усобиця триває ще 17 років, аж поки супротивники укладають угоду, згідно з якою кожен править своєю країною. Тим часом в Англії своя усобиця, що призводить до вторгнення норманського герцога Вільгельма, у війську якого опиняється войовничий та непосидючий Гаральд. В одній з битв він гине і Єлизавета стає удовою. Через рік вона виходить заміж за данського короля Свена Естрідсена, колишнього ворога свого першого чоловіка. Що спонукало її на такий крок – сьогодні уже невідомо.  Можливо якісь обставини політичного характеру, а можливо жінці просто захотілося сімейного затишку. Свен відмовився брати участь в англійській авантюрі, зосередившись на внутрішньому житті країни.  Він здійснив прогресивні реформи в Данії, зміцнивши тим самим і свою владу, і економічне становище країни. Першим домігся, як це зробив його родич в Києві - Ярослав Мудрий, призначення главою данської церкви вітчизняного архієпископа.

Померла Єлизавета Ярославна в 1076 році в Норвегії, де і похована. Чи були у неї і Свена спільні діти – нам невідомо. Ось так,  далеко від батьківщини, скінчила своє земне життя ця донька Великого Київського князя.

 

Б.Киричок, краєзнавець