Але спочатку трохи з історії живопису в Україні і Росії.У фундаментальній праці Платона Білецького „Український портретний живопис ХVII-ХVIII ст.”, виданій у Ленінграді в 1981 році в серії „Із історії світового мистецтва” на ст.196 бачимо копію уже утраченого полотна, написаного десь біля 1750 року. Це портрет Віри Григорівни Дараган (Розумовської), дружини київського полковника Юхима Федоровича Дарагана, а поряд і парадні портрети самого полковника та їхнього сина Василя, що зберігаються в Чернігівському художньому музеї. Дарагани, до речі, походять від ічнянського наказного сотника Герасима Дарагана. Ну а Віра Дараган була рідною сестрою добре знаних нами Олексія і Кирила Розумовських,  прах останнього з яких покоїться в Батурині.

 

В будь-якому енциклопедичному довіднику, чи фундаментальній роботі з історії живопису в Росії можна прочитати, що автором знаменитої картини „Княжна Тараканова” є Костянтин Флавинський (1830-1866). Картина ця принесла художнику велику популярність ще за життя, не зменшується вона і в наші дні. На картині втілено легенду про смерть в камері Петропавловської фортеці, в час повені на Неві, жінки, якій судилося ввійти в історію Російської імперії під іменем легендарної княжни Тараканової.

 

Це одна з тих загадок, що і через століття тривожять допитливих дослідників, людей просто небайдужих до історії краю. Саме тому ще в 1883 році і з`явився роман Г.Данилевського „Княжна Тараканова”, автора, який був нащадком людини, що мала пряме відношення до викрадення Тараканової з Італії і доставки її в Санкт-Петербург.  Нещодавно в газеті „ Известия в Украине”, а потім, в передруці, і в нашій „Сіверщині” (8 січня 2009 року) з`явилась велика стаття Станіслава Цалика, назва якої винесена в заголовок. Оскільки не так багато передплатників „Порадника” одержують ці газети, коротко перекажемо зміст згаданої статті.

Єлизавета Тараканова, а швидше всього Дараганова, твердила, що вона є дочкою російської імператриці Єлизавети Петрівни і Олексія Розумовського, які перебували в таємному, так званому морганатичному шлюбі. В дитинстві вона нібито жила в Україні, виховувалась разом з дітьми гетьмана та дітьми його сестри Віри Дараган і також була записана на призвіще Дараган. З часом всіх їх занесли в придворний камер-фур`єрський журнал,  на російський зразок,  Дарагановими.

Дараганова твердила, що виховувалась вона в Санкт-Петербурзі, називаючи імена реальних людей, згодом, разом зі своїм вихователем Дитцелем, поїхала до Італії, а звідти в місто Кіль, де жила її тітка Анна Петрівна, сестра імператриці, одружена з голштинським принцем Фрідріхом.Тут вона отримала блискучу освіту, вивчила ряд європейських мов.

У 1761 році, коли померла імператриця Єлизавета, за нею до Кіля прибули посланці, які запевнили Анну Петрівну, що Єлизавета заповіла престол дочці і що вони відвезуть її в столицю імперії. І справді відвезли її... в Сибір. Зроблено це було начебто за наказом проголошеного імператором Петра III, хоча в дійсності той був призначений імператрицею Єлизаветою  тільки регентом. В Сибіру вона провела 15 місяців і потім, за допомоги якогось священика, втекла спочатку в Персію, де проживала і виховувалась у далекого родича в місті Ісфаган. Досягнувши повноліття і тим самим отримавши право на престол, на той час уже зайнятий Катериною ІІ після вбивста, за її ж наказом, свого чоловіка Петра ІІІ, вона звертається за допомогою до турецького султана, а потім і до інших володарів в Європі.

У 1772 році, в Парижі, вона офіційно заявила про своє царське походження, назвалася Єлизаветою II і зажадала передати під її управління Польщу і Україну. Багато європейських держав визнали її дочкою Єлизавети Петрівни та спадкоємицею престолу, а ряд держав (Австрія, Швеція та інші) і найвпливовіших людей континенту стали її союзниками. Це викликало нечувану тривогу в Петербурзі. В Європу, із завданням захопити претендентку на російський престол, відряджається спеціальна таємна  експедиція, очолювана фаворитом Катерини II графом Орловим, а недавно прийнятий на російську службу де Рібас, іспанський розвідник, забезпечував спостереження за пересуваннями княжни в Європі (це його іменем згодом буде названа вулиця в Одесі). Експедиція успішно справилась з завданням, підступом захопивши Єлизавету II в італійському порту Ліворно і доставивши її в Санкт-Петербург.

„Самозванку”  тримали в Петропавлівській фортеці. Велося прискіплеве слідство, сама ж Катерина II чомусь перешкоджала йому. Було помічено, що вона жодного разу офіційно не заперечила претензії ув`язненої на трон, і ніколи не стверджувала, що  у Єлизавети Петрівни і графа О.Розумовського не було дітей. В архівах Міністерства закордонних справ Франції і сьогодні зберігається  рапорт тодішнього посла Франції у Росії барона де Врака, в якому він в 1783 році доповідав своєму уряду, що після дослідження проблеми він дійшов висновку, що „ вона дійсно була дочкою Єлизавети і Розумовського”.

...В лютому 1785 року в московському жіночому Іванівському монастирі з”явилася нова черниця Досифея. Для неї збудували окреме приміщення, де вона прожила 25 років, не вимовивши, за обітницею, жодного слова. Померла вона 4 лютого 1810 року. Поховали її  в Ново-Спаському монастирі – родовій усипальниці бояр Романових! На похорон зібрався весь вищий світ Москви, прибула і дочка українського гетьмана Параска Кирилівна Розумовська. Тут варто нагадати, що Кирило Розумовський був одружений на родичці Єлизавети Петрівни і, отже, і в жилах його доньки текла царська кров. Виходить, що ту „самозванку” поховали як особу царської крові. Читач сам зробить висновки з цієї інтригуючої події.

Як відносились до цієї історичної загадки в Радянському Союзі? Українська радянська енциклопедія трактувала  Є.Тараканову як „політичну авантюристку, що видавала себе за дочку Єлизавети Петрівни, претендувала на російський престол... Померла в ув`язненні  15.12.1775р.” Ці формулювання дещо пом`якшені в останньому, 1988 року, виданні „Советского энциклопедического словаря», де сказано: ”Тараканова Єлизавета (бл.1745-1775) видавала себе в Парижі за дочку імператриці Єлизавети Петрівни. Об`явила себе претенденткою на рос. престол. Арештована в Італії і доставлена в Росію. В 1775р. ув`язнена в Петропавлівську фортецю, де померла від туберкульозу.”

Багато загадок в нашій історії, а їх вивчення приводить інколи до відкриттів, що просто шокують. В 1881 році в столиці імперії були страчені організатори і виконавці замаху на життя Олександра II, в їх числі - наш земляк з Коропа Микола Кибальчич і родичка останнього гетьмана України К.Розумовського Софія Перовська. Родство це досить своєрідне – Перовські походили від позашлюбної дитини К.Розумовського і одержали своє прізвище від маєтку під Москвою Перово. Батько Софії, граф Лев Олексійович, займав в імперії дуже високі посади мініста внутрішніх справ і міністра  уділів (в 1841-52рр), а дочка пішла в революцію і організувала замах на свого родича. Мало ймовірно, що вона не розуміла цього. Але переконання – то річ серйозна!

До речі, й Катерина II мала від графа Г. Орлова позашлюбного сина, від якого пішов рід графів Бобринських (прізвище одержав також за назвою маєтку), які також займали в імперії найвищі посади, були людьми безмірно багатими. О.Герцен в своєму знаменитому „Колоколе” в свій час опублікував частину щоденників Катерини II, де вона записала, що  батьком її сина Павла (майбутнього імператора Павла І є не її законний чоловік Петро III, а коханець Салтиков. До цих пір залишається загадкою, як О.Герцену удалося заполучити цей скандальний документ з найпотаємнішого архіву вінценосної жриці кохання. Перелік подібних фактів можна продовжити, але в цьому немає потреби. Такі звичаї і мораль були звичайними в вищих колах багатьох  імперій. Коментарі, як кажуть, зайві.

Майже всі учасники цієї історичної драми в різний час уві-ковічнені в таких цінних паперах, як поштові марки, а російські   царі також - на банкнотах, золотих, срібних і мідних монетах. Єлизавету Петрівну,  Катерину II та Олександра II ми бачимо на поштових марках Російської імперії, емітованих у 1913 році з нагоди 300-ліття династії Романових. Міністерство зв`язку СРСР у 1980 році випустило чудову поштову мініатюру з репродукцією уже згаданої картини К.Флавінського „Княжна Тараканова.” Укрпошта в 2003 році присвятила художню мініатюру останньому гетьману України К.Розумовському, спецпогашення якої відбулося в день її випуску в Батурині.