Серед видатних синів і дочок Чернігово-Сіверщини ім`я Івана Петровича Мартоса (1752-1835) відоме далеко не всім, хоча його твори бачили, в оригіналі чи в кіно або на телебаченні, практично всі дорослі громадяни країни, твори ці – знамениті скульптурні пам`ятники на престижних площах міст Російської імперії і надгробки на багатьох цвинтарях України і Росії. В Санкт-Петербурзі, столиці Російської імперії, знаменитому уродженцю Ічні судилося жити більшу частину свого життя. Походив він з козаків Ічнянської сотні Прилуцького полку , предки якого відзначились у численних боях проти ворогів вітчизни, з часом стали старшинами в козацькому війську і, як результат, при ліквідації Гетьманату були  „пожалувані” Катериною11 дворянським званням і удостоєні власного герба.

Візитною карточкої Одеси є па м`ятник дюку (герцогу) Ришельє на Приморському бульварі, практично напроти її морського вокзалу і знаменитих, особливо після виходу на екрани світу кінофільму „Броненосець Потьомкін”, Потьомкінських сходів, а в наші дні улюбленого місця прогулянок одеситів і гостей міста, місця проведення різних загальноміських заходів і свят. Хто ж він, цей  іноземець,судячи по його титулу і імені, що удостоївся бути увічненим в пам”ятнику далеко від батьківщини?

 

Рішельє, Арман Ємманюєль дю Плесі, таке його повне ім`я, аристократ, втік з  батьківщини в часи великої французької революції під захист Катерини 11 і зробив в Російській імперії  блискучу кар`єру. В 1805-1814 роках він був генерал-губернатором Новоросії, як тоді називали південь України, багато зробив для економічного освоєння недавно приєднаного до імперії  тоді краю вцілому і Одеси зокрема. За це вдячні одесити, уже після повернення Ришельє до Франції, вирішили спорудити на його честь пам`ятник і доручили це почесне замовлення нашому землякові Івану Мартосу. Судячи з того, що пам`ятник пережив три революції, дві світові і громадянську війни і залишився цілим і неушкодженим, можна беззаперечно твердити, що І.Мартос створив таке мистецьке чудо, на яке не піднялася рука жодного вандала.

В Москві, на Красній площі, поряд з храмом Василя Блаженного стоїть пам`ятник Мініну і Пожарському, героям визвольної боротьби російського народу проти  іноземних загарбників на початку ХVII століття. Цей скульптурний портрет надзвичайно популярний – ми бачимо його на численних листівках з краєвидами Москви,  банкнотах, поштових марках, монетах тощо, а численні гості величезного міста люблять фотографуватись на його фоні. Це теж візитна карточка російської столиці, її скульптурний символ. Уважний турист чи просто гість столиці може прочитати на постаменті пам`ятника  „Сочинил и изваял Иван Мартос из Ични”. Так, це також творіння рук нашого земляка.

Скульптурні твори І.Мартоса були виконані в кращих  традиціях класицизму, відзначались високим громадянським пафосом, ідейною глибиною, високою пластичністю форми, чарівністю і життєвістю образів. Його запрошують також для створення скульптурних фігур для Казанського собору в Санкт-Петербурзі, що саме тоді споруджувався в столиці імперії. Саме такими були і надгробки П.О.Рум`янцеву-Задунайському, Є.С.Куракіній, М.П.Собакіній та іншим. В їх числі був і надгробок в Батурині на могилі останнього гетьмана України, який, на жаль, було по варварські знищено в 30-х роках минулого століття. В Батурині, в музеї, здається, зберігається уламок крила ангела з того надгробка, а в Києві, теж в музеї, знаходиться більша частина того пам`ятника. Можемо сподіватись, що з часом буде реставровано і цей витвір мистецтва і повернуто на могилу гетьмана.

І.Мартос не тільки плідно  і напружено працював, бо ж своїм мистецтвом заробляв на прожиття в столиці імперії, а і багато часу і сил віддавав навчанню молодих скульпторів в Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв, ректором якої він був з 1814 року і до самої смерті в квітні 1835 року, тобто понад 20 років. В 1856 році в листі до А.Толстої Т.Г. Шевченко, який був знайомий із скульптором і добре його знав, писав про Івана Петровича, згадуючи тяжку долю його учня  Івана Тимофєєва. Цей талановитий художник все життя поневірявся у злиднях і Тарас Григорович порівнював своє тяжке життя з долею І.Тифофєєва.

Син Івана Петровича Мартоса, Олексій Іванович (1790-1842) що народився в Санкт- Петербурзі і став  військовим інженером,  ніколи не забував про батьківщину свого батька і своє друге покликання і талант історика присвятив вивченню історії рідного йому краю , створивши тритомну „Історію України і козаків”. Відомий він і як автор мемуарів, доведених до 20-х років ХIХ століття.

Журналістка і режисер Тетяна Миргородська та письменник і кінорежисер Станіслав Маринчик в рамках щотижневої програми на обласному радіо і телебаченні  „Чернігівщина в житті славетних” створили документальний фільм про життя і творчість І.П.Мартоса, назву якого запозичили з напису автора на пам`ятнику Мініну і Пожарському в Москві „Сочинил и изваял Иван Мартос из Ични”.  На Всеукраїнському фестивалі телерадіопрограм „Калинові острови”, що відбувається на Рівненщині, фільм здобув друге місце. Фільм вже вийшов на широкі міжнародні простори і демонструвався більше як в 70 країнах світу. Прем`єрний же показ фільму відбувся в Києві, в Синьому залі Будинку кіно.В обговоренні фільму взяли участь члени Чернігівського земляцтва в Києві, видатні письменники, кіномитці, художники.      

В сусідній з нами Ічні, на батьківщині видатного митця, вдячні земляки встановили йому пам`ятник.В ічнянській районній газеті „Трудова слава” журналістка Людмила Храпаль якось висловила сподівання,  що „фільм сприятиме встановленню справедливості, і в Москві або принаймні в Одесі врешті знатимуть, що батьківщина Івана Матроса - Ічня - містечко в Україні, а не у Франції чи Молдові”, як дехто вважає. До цих сподівань приєднуємося і ми.