Перша церква у нас на Русі,  в Києві, була споруджена задовго до прийняття християнства за княгині Ольги. Ікони для храму було привезено з Візантії. Однак масове спорудження християнських храмів у Київській державі розпочалося тільки з хрещенням Русі в 988 році за великого Київського князя Володимира Святославовича. Він же започаткував і будівництво мурованих храмів, першим з яких була знаменита Десятинна церква, споруджена в 989- 996 роках в Києві візантійськими і руськими майстрами. Храм було присвячено святій діві Марії, матері Ісуса Христа. На будівництво і утримання церкви Володимир виділив десяту частину князівських доходів, звідки храм і одержав свою назву. На жаль, до наших днів цей храм не зберігся. Вперше він зазнав руйнування під час штурму міста татаро-монголами наприкінці 1240 року, реставрований в XVII столітті з ініціативи Петра Могили, потім, в XIX столітті, повторно реставрований за владики Болховітінова, а остаточно знищений в 1935 році. В наші дні тривають дискусії про його відновлення.  

 

Одним з найдавніших храмів Київської Русі є чернігівський Спаський собор, закладений князем Мстиславом Хоробрим. На момент смерті князя в 1036 році його висота досягала висоти вершника, що стоїть на коні: „Піде Мстислав на лови, розболівся і умре, і положища його в церкві Святого Спаса, його же бо сам заложи; бе бо в’здано еї при нім височиною, яко на коні стояще досящи”. В Чернігові, до речі, збереглася найбільша кількість споруд часів Київської держави на всій її величезній території. Собор з такою ж назвою було споруджено на початку XIII століття і в Новгород – Сіверську. В домонгольські часи будувалися і інші кам’яні храми, однак в більшості випадків споруджувалися вони з традиційного для Русі матеріалу – дерева. Розпис храмів здійснювався в основному вже місцевими майстрами. Над оздобленням Софійського собору, наприклад,  працювали як візантійські, так і давньоукраїнські майстри та іконописці. 

 Та звернімося до пам’яток нашого краю і, зокрема, моєї рідної Дмитрівки. Ми не маємо достовірних відомостей про існування в таких порубіжних городах, як Бохмач, Біла Вежа, Дмитрів, Ромен та інших християнських храмів в часи Київської Русі, перші відомості про них відносяться уже до козацьких часів. Особливо масове будівництво їх розпочалося з початком Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, про що маємо ряд свідчень як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. З урахуванням високого рівня освіченості населення в ті часи, цілком закономірним є той факт, що розпис церков проводився головним чином місцевими майстрами, якими створювалися й ікони для населення краю.

Перша церква в Дмитрівці була збудована десь на початку 50-х років XVII століття. Павло Халебський, який проїжджав нашими землями в 1654 році, згадує про освячення патріархом Макарієм III новозбудованої церкви в недалекому звідси селі Корибутове, тепер Конотопського району, Сумської області. Аналіз літописних згадок про перманентну перебудову приміщення Свято-Троїцької церкви внаслідок ветхості споруди в  селі,  дозволяє зробити висновок, що саме тоді було споруджено перший храм і в Дмитрівці. У 1880 році храм було перенесено на нове місце, туди, де він стоїть і тепер, і тоді ж було замовлено його розпис майстрам, що саме працювали над розписом Володимирського собору в Києві. Майстрів цих очолювали знамениті художники XIX століття - В.Васнецов і А.Прахов.

В середині 30-х років ХХ століття, в часи розгулу „войовничих безбожників”, церква була закрита, куполи зняті, а саме приміщення перетворено на склад, більша ж частина художнього розпису була просто варварськи знищена. Тільки невелика частина ікон була врятована більш сміливими прихожанами, в числі їх - сім ікон, що прикрасили іконостас після відновлення служби Божої в церкві в 1942 році. Це такі ікони, як „Свята Трійця”, „Введення діви Марії в храм”, „Богоматір” та інші. Одну з цих ікон мистецтвознавці приписували пензлю Миколи Миколайовича Ге.

На  початку  60 років ХХ століття, в часи чергових гонінь на релігію, ці ікони та частина іншого церковного начиння знову були врятовані, хоча навіть сама церква була розібрана на дрова. В 1990 році дмитрівці відбудували свою церкву, у відродженні якої найактивнішу участь взяли Войтенко В.Г., Жовтенко А.А.,Сидоренко Б.С., Палкін В.М. та інші. Повернулись до храму і вищезгадані ікони.

Одна з них, ікона „Богоматір”, пережила справжню детективну історію на шляху свого повернення в рідну церкву. Зберігалася вона після хрущовського погрому церков в сім’ї Жованика Віктора Панасовича. Згодом Віктор передав її своїй сестрі в місто Ромни, а та подарувала ікону церкві біля міського цвинтаря, де і помістили її у вівтарі. Ікона на той час уже потрапила до державного реєстру, одержала високу оцінку,  і коли постало питання про її повернення в Дмитрівку, роменський священик зажадав необхідних доказів та дозволу з Києва. І те, і друге було зроблено - й ікона повернулася в село. Проте, пригоди київського розпису на тому не скінчились. Однієї печальної і злої ночі початку 2007 року невідомі зловмисники пограбували церкву, викравши п’ять з тих святих образів! Втім одна з них, „Успіння пресвятої Богородиці”, ще залишалась у її рятівниці Палкіної Ганни Савівної, яка побажала  тримати образ вдома аж до своєї смерті. В 1995 році Ганна Савівна померла, й ікона опинилася в Києві, у її внука Андрія Вікторовича.    

Не знаючи про бажання бабусі, Андрій якось поніс ікону до антикварів, бажаючи узнати її художню цінність, а при нагоді можливо і продати. Та доля розпорядилась інакше:під час поїздки в метро з ним стався випадок, що примусив задуматись. Сідаючи в вагон підземки, він оступився і одна нога, аж до паху, провалилась в простір між вагоном і платформою. Якісь попутники допомогли йому визволитись, витягши зляканого чоловіка  з пастки. У руках його був пакунок... з тією самою іконою!

Пройшли роки, і Андрій Вікторович  поступово прийшов до переконання, що місце ікони в храмі, для якого вона була створена. Він приїхав село, в якому народився і закінчив школу, і повідомив про бажання передати  образ, що зазнав стільки пригод за час свого існування, але так і залишився неушкодженим, дмитрівській Свято-Троїцькій церкві. Настоятель церкви отець Іван з вдячністю привітав   рішення передати церкві цей уже легендарний подарунок.

Ось так, після трьох руйнувань, пограбувань,знищення та відродження цього храму, дорогоцінна реліквія віри, честі і мужності наших земляків повертається в свій храм!