Святиня із Іржавця

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
В нарисі про братів Дмитра і Левка Ревуцьких ( див. „Порадник” за 19-25 червня поточного року) ми писали, що історія  ікони  Ржавської Божої Матері заслуговує на окрему публікацію і ось сьогодні подаємо короткий  нарис про цю святиню. Ще в 1898 році Софія Снессерова в ґрунтовній монографії дослідила канонічні і апокрифічні тексти про Діву Марію і 293 її святих чудотворних ікон, серед яких бачимо і повідомлення про Ржавську чудотворну ікону Божої Матері. Ось воно:  „ Ржавська. Чудотворна ікона, йменуєма Ржавською, знаходиться  у  Ржавці Полтавської губернії, принесена сюди запорожцями”. ( Іржавець до 1925 року називався Ржавцем). Коротко і ... не зовсім ясно. Чомусь повністю відсутнє посилання на офіційну церковну точку зору. Можливо дослідниця знала щось таке, що не вписувалось в неї ? Адже мовчанка інколи буває такою красномовною!
 
Історичні хроніки повідомляють, що написали її 1572 року, десь через десятиліття після смерті засновника Запорожської Січі Дмитра Вишневецького (Байди) і знаходилась вона, за часів Козаччини, в церкві Покрови на Січі. Запорожці вважали її своєю захисницею і перед кожним  походом зверталися до неї з палкою молитвою про заступництво і вірою в передвіщування.  Вважалося, що ікона має  сумний пророчий дар передчувати біду і поразку і на знак того її лик орошають сльози. Можливо, що причиною тому є пасіонарний, тобто конденсуючий емоцію відгомін на трагічну смерть першого гетьмана українського козацтва.
 
Цього року виповнюється 300 років від дня Полтавської битви, в якій взяли участь і запорожці на чолі зі своїм кошовим Костем Гордієнком, що підтримали гетьмана Івана Мазепу. „Заплакала” перед тим побоїщем і  чудотворна ікона, розділивши гірку долю переможених – помандрувала разом з ними у вигнання, в Олешківську Січ, створену козаками на землях Кримського ханства. Про ті трагічні та наступні події в поемі „Іржавець”  Т.Г.Шевченко писав :

„...Наробили колись шведи                                                
Великої слави,
Утікали з Мазепою                
В Бендери з Полтави.
А за ними й Гордієнко...
...Взяли з собою Матір Божу,
А більш нічого не взяли,
 І в Крим до хана понесли   
На нове горе-Запорожжя..
...Мордувались сіромахи,
Плакали, і з ними
Заплакала Матір  Божа
 Сльозами святими.
 Заплакала милосердна
 Неначе за сином,
 І Бог зглянувсь на ті сльози,
 Пречистії сльози !
Побив Петра, побив ката
На наглій дорозі.
Вернулись запорожці,
Принесли з собою
В Гетьманщину той чудовий
Образ пресвятої,
 Поставили в Іржавиці
 В мурованім храмі.”

Офіційна церковна історія твердить, що ікону принесли у Ржавець  запорожці, що повертались додому з походу, в 1716 році, перед цим знайшовши її у спустошеному храмі в селі Мошнах, недалеко від Черкас. Були це, нібито, п`ятеро козаків-селян із Ржавця – Іван Даценко, Данило Полив`яний, Ярема Голик, Іван Чистий  і Федір Фастовець. Але  ж  до закінчення Північної війни і підписання Ніштадського мирного договору було ще далеко! З іншого боку відомо, що запорожці одержали дозвіл повернутись на батьківщину тільки в 1734 році. Т.Г Шевченко дотримувався саме другої, як ми бачимо, дати і ніхто йому не заперечив ні при житті, ні після смерті. Старший науковий співробітник  державного меморіального музею Л.Ревуцького в Іржавці  І. Дейнеко висунув свою, досить цікаву і обґрунтовану версію пояснення цього протиріччя, яка опирається на справжні документи і факти, що були відомі великому поету, а не „препаровану” історію України. Але це вже інша тема, ми ж продовжимо  опис подій, що привели до практичного знищення цієї видатної пам`ятки  духовної історії нашого народу. Сталося це в 30- роках минулого століття, в часи розгулу войовничого атеїзму, коли розпашіла фурія в спідниці Настя З.  хизуючись своєю „сміливістю”  і безкарністю вкинула святий образ у вогонь.  Як тут не згадаєш і вогнища з книг, що палали в ті часи і в центрі  столиці „ Тисячолітнього Райху” і наші  сумнозвісні „ спецхрани”! На превеликий жаль подібні „атеїсти” були не тільки в Іржавці. Не випадково „Голос Присеймів`я” недавно згадував про подібну „Настю”, але з вусами, що руйнувала приблизно в ті ж печально відомі часи муровану Михайлівську церкву у Григорівці, споруджену ще  Скоропадськими. Не даром в народі кажуть : « Застав дурня Богу молитись, то й лоба розіб`є».

Академік Сергій Іванович Маслов (1880-1957), до речі, уродженець Ічні,  який ще в 20-х роках минулого століття готував коментарі до повного зібрання творів Т.Г.Шевченка, в своїх  рукописних замітках теж схилявся до дати повернення ікони у Ржавець в 1734 році за часів правління гетьмана Д.Апостола, на щастя, сфотографував чудотворну ікону.  Саме завдячуючи його праці та передбачливості її зображення і дійшло до наших днів. До цього слід додати, що ще до революції, так би мовити для хатнього вжитку і звичайно меншого розміру (оригінал ікони, за даними М.Ревуцького становив 135 х 71 см ), копії ікони поширювались серед населення і в ряді випадків дійшли до наших днів. Одна з мініатюрних копій чудотворного образу завжди стояла на письмовому столі видатного українського композитора Левка Миколайовича Ревуцького.  Стоїть вона там і сьогодні, в київському кабінеті-музеї уже покійного нашого видатного земляка.
 
Б.Киричок,  краєзнавець