Обраний Богом

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

Уже з дитинства було зрозуміло, що Василько виросте людиною віруючою та схильною до Бога. Правда, ніхто не уявляв, що згодом хлопчина стане священиком. А починалося все так: коли шкільні будні співпадали зі значними православними святами, Василько віддавав перевагу церкві, нишком від приятелів та однолітків йшов на вранішню службу. Пробирався ближче до вівтаря, смиренно вслухався у благозвучні молитви і повчальні проповіді, насолоджувався піснеспівами, що долинали з клиросу. Ще підлітком набирався духовності. Він милувався тремтливим полум’ям палаючих свічок, вдихав аромати ладану, вдивлявся у зіниці святих, що уважно вивчали юного прочанина. Шкодував, що поруч немає однокласників. Вони ставали б слухнянішими, більш виваженими, менше б бешкетували. Непомітно промайнуло дитинство, шкільні роки і перед Василем постало питання: «Чим займатися далі?»


Правду кажучи, парубок давно визначився -- він мріяв стати священослужителем. Проте на це був потрібен час, а ще -- навчання, яке обов’язково потребувало б коштів. У родині ж було п’ятеро дітей, жили, м’яко кажучи, не вельми заможно, тож сім’я Томинців сподівалася не на Василеву науку, а на його заробіток, на допомогу.


Батько, Василь Якович, працював ковалем, заробляв не стільки, аби задовольнити зростаючі потреби синів і доньок. Мама, Софія Якубівна, трудилася у колгоспі, доглядала власне господарство та займалася вихованням дітей. Платня, особливо у ті роки, звісно, була досить скромною.


Врахувавши все те і дослухавшись порад власного серця, Василь працевлаштувався у «Держстрах», аби хоча б якось зіп’ятися на ноги. Проте мрія вивчитися на священика не полишала парубка ні на мить. Його вабили не золотаві святкові ризи, хотілося бути ближче до Бога і до віруючих, служити Творцю і допомагати людям. Він і далі відвідував церковні служіння у свята та щонеділі. Місцевий священик звернув увагу на прихильність молодого прочанина до віри. Саме він і допоміг Василеві зібратися з думками і зробити вирішальний крок.


Незважаючи на нерозуміння і навіть глузливе ставлення до його вибору з боку однолітків, від задуманого не відступився, вирішив втілювати свою мрію у життя. Вирушив на навчання до духовної семінарії в місто Загорськ Московської губернії.


Можна тільки уявити, як сутужно розпочинати нове життя з порожніми кишенями. Але Василь сподівався на Бога, та й сам виявився міцним духом та терплячим послушником. Із завидною наполегливістю вивчав богословські науки і навчання в духовній семінарії завершив з відзнакою - доля відкривала двері до світлої мрії його дитинства. Після семінарії відрядили на рукопокладення у Чернігівську єпархію. Цікаво, що саме там познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Вважає це Господнім провидінням.


Сьогодні отець Василій - заслужений протоієрей, настоятель Спасо-Преображенського храму в наших Стрільниках. Прилучає до християнства через таїну хрещення наших немовлят, єднає обрядом вінчання пари молодят, а як закінчується чийсь земний шлях, то отець Василій споряджає небіжчика у Царство Вічності своїми молитвами. От і виходить - він з нами завжди поруч. Поза церквою прочани знають його люблячим чоловіком, дбайливим батьком своїх доньок та терплячим наставником трьох онуків.


Ми гордимося і вдячні Богові, що нашим духовним поводирем Господь призначив саме отця Василія - людину, яка заслуговує на повагу, любов та вдячність від своєї пастви, від колег та друзів. Своїм доброзичливим поглядом, смиренням та заспокійливим голосом втілює впевненість і віру, проганяє сум’яття, розпач, повертає радість життя. З ним затишніше у цьому непростому сьогоденні.


У десятий день листопада протоієрей отець Василій, у миру Василь Васильович Томинець, відсвяткує своє 60-річчя. Прочани вітають свого духовного наставника з поважним ювілеєм і бажають імениннику всіх земних благ і наснаги у богоугодних справах.