Серйозний урок людству
/ 0
- Деталі
- Категорія: Дати і люди
- Опубліковано: Четвер, 07 травня 2020, 13:27
Минає 34 роки від часу, коли сталася Чорнобильська катастрофа. Кожного року в річницю аварії люди згадують цю подію і тих, хто постраждав від її наслідків та проявив мужність і самовідданість при ліквідації. Чим далі ми від дня аварії, тим більше вона здається багатьом десь у далекому минулому, стає малозначущою. Світове суспільство поступово втрачає інтерес до неї. Втім, ця найпотужніша техногенна катастрофа другої половини ХХ ст.. дала надто серйозний урок людству, щоб його можна було так легко забути. 569 жителів Бахмацького району брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Спогади ліквідатора аварії на ЧАЕС Баякова Анатолія Івановича. У 1986 році у червні викликали по тривозі. Повідомили, що на базі Бахмацької військової частини створюється трубопровідна військова рота в село Оране. Рота проклала трубопровід, який забезпечував водою 2 банно-пральних комбінати, які працювали цілодобово та всі станції (пункти санобробки).
У мої обов’язки, як старшини, входило, щоб солдати були одягнуті, нагодовані і щоб були доставлені до місця роботи.
Видавав на обід продукти, забезпечував водою, вів облік майна, харчів. Уночі потрібно було перевіряти, щоб не було мародерства, і люди знаходились на своїх місцях.
Кореспондент «Червоної Зірки» писав про людей Бахмаччини, про їх мужність та відвагу. Дороги вдень і вночі поливали водою, щоб не піднімалась пилюка. Людям у зоні тоді була проведена вода з артезіанських колодязів, газ, опалення. Це робилось для того, щоб не спалювався заражений ліс.
Біля траси Чорнобиль - Київ росли гриби великих розмірів. Ті, хто їх їв, захворіли променевою хворобою. Забруднена техніка стояла за загорожею під сигналізацією.
Був наказ, що кадрових військових мають тримати 30 днів. Ми, пробувши 2,5 місяці, запитали про цей наказ. І наступного дня нам прислали заміну.
Спогади ліквідатора аварії на ЧАЕС Петра Миколайовича Шкрябуна. У 1986 році я проходив службу в Бахмацькому районному комісаріаті на посаді начальника відділення.
16 листопада 1987 року відповідно до наказу командувача Київським військовим округом я був відряджений до штабу округу, де отримав інструктаж і звідки військовим транспортом мене відправили на посаду начальника штабу військової частини 18576, що розташовувалася в с. Оране Іванківського району Київської області. Службу в цій частині проходив до 20 січня 1988 року.
Два місяці батальйон займався похованням «рудого лісу» біля с. Янів, автомобілів приватних власників Прип’ятського кооперативного гаража в кількості 1500 одиниць та похованням дачних будинків мешканців Прип’яті. Їх просто закопували в канави, підготовлені землерийними машинами батальйону.
О 20.00 кожного дня я доповідав оперативній групі особливої зони та у штаб бригади про виконану роботу на всіх робочих точках.
У моїй пам’яті назавжди залишиться згадка про порожні села, які кожного дня проїжджали, коли їхали у 30-ти кілометрову зону для виконання робіт, та спустошене місто Прип’ять і зруйнована Чорнобильська атомна електрична станція. Ці спогади досі відгукуються болем у душі.
Спогади ліквідатора аварії на ЧАЕС Білоштана Петра Дмитровича. У Чорнобиль поїхав 18 травня 1988 року в с. Оране. Мене призначили старшиною пожежної роти, в яку входило до 100 чоловік. Ми ходили в такій же формі, як і всі. У роті були земляки з Бахмача і Курені. У нас була пожежна машина. Багато хто за завданням їздили на роботу до реактора - прибирали сміття на поверхах станції. Там працювали по 10-15 хвилин. Частина військовозобов’язаних займалася дезактивацією будинків у селах 30-кілометрової зони.
Під час прибуття в полк було страшно дивитися навкруги - смуга лісу звичайного кольору, а потім вигорілого. Як видно, радіація йшла смугами. аж моторошно було. Біля Прип`яті ліс стояв звичайний. Їздив на дачі біля неї, то в садках вишні, черешні, яблука, груші були здорові, більші, ніж звичайного розміру. Ми їх не їли, тому що порозписувалися про небезпечність для здоров`я від них. Заборонялося звертати на узбіччя траси. Вода для пиття була привозна, мінеральна. Неподалік була зроблена свердловина глибиною 1 км, водою з неї поливали дороги.
Ця катастрофа ще дуже довго буде відчуватися важким відлунням в наших серцях. Тому велика шана і уклін до землі всім героям, хто не шкодував себе, усім, хто врятував нас від ще більшого лиха.
Наталія ШЕВЧЕНКО,
ст. науковий співробітник музею