«Спогади старого адвоката»

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Діти наші, діти…
 
Одного дня в січні 1999 року до Бахмацької юридичної консультації звернулася мешканка села Тиниці К., жіночка у віці «під 50» із змученим і стривоженим виразом обличчя.

Вона пред’явила копію позовної заяви, з якою до Бахмацького райсуду звернувся гр. Ю., мешканець одного з сіл Волинської області. Відповідачкою за позовом зазначалася К., предмет позову – відібрання дітей, питання з найболючіших та найскладніших.

З прочитаного та розповіді К. окреслилася отака, на жаль, чергова, але одна з найдраматичніших, пов’язана із смертю, сирітством і зрадою, людська трагедія.
 
Дочка гр. К. – Ірина, 1973 року народження, з дитинства страждала захворюванням серця. Проте  воно було здатне кохати – і в лютому 1995 року Іра вийшла заміж за приїжджого Ю. Івана, стала вже значитись не Іриною К., а Іриною Ю. Незабаром і «пташка прилетіла» - Іра відчула вагітність. Ультразвукове дослідження показало, що «пташок» двійко. Лікарі не радили народжувати, бо хворе серце могло не витримати. Щоправда, мати зауважує, що робилося це запізно, не на початковій стадії вагітності. Ірина вирішила народжувати – і 26 січня 1996 року стала мамою крихітки синочка і лапоньки доньки. Пологи пройшли в цілому задовільно: усі залишилися живими й відносно здоровими. Відносно, бо 29 січня 1998 року мати двійнят раптово вмерла. Звичайно, головною причиною цього стало  захворювання серця, але  додалися  й пологи, і помилки в лікуванні, і негаразди в шлюбі. Іван усе поривався кудись виїхати – важко тепер оцінити у тонкощах, як саме розгорталися стосунки подружжя. Проте  навряд чи можна погодитися з поведінкою чоловіка, який, знаючи про незадовільний стан здоров’я дружини, наполягав на зміні місця проживання. 
 
К. ще за життя дочки проявила себе – намагаюся ви-словлюватися стримано – як людина стійка. Близнята росли на її руках від народження. А сьогодні бабуня-мама вже заклопотана подальшою долею онуків-дітей, які стали підлітками.  

Йдеться не про те, як важко просто ростити людину:  дитячі хвороби, пустощі, клопоти з навчанням – та взагалі хіба можна перерахувати  всі батьківські негаразди, у тому числі матеріальні. Кожній людині, що гідно про-йшла через це, треба вклонитися до землі. У даному випадку досить уявити всі ці клопоти й … помножити на два. Та мова про інше - з якими душевними потрясіннями  це було пов’язано. Позов зятя до тещі став першим, але далеко не останнім.

З дитячою безпосередністю Ю. у позовній заяві за-значав, що після смерті дружини «повернувся проживати до своїх батьків». А своїх дітей залишив у тещі тимчасово на її прохання, «щоб якось пом’якшити тужність1  смерті дочки»!

Та, як виявляється, «собака заритий» не в  «тужності» тещі, а в  небажанні платити аліменти. Усе просто, як мукання – уже в  грудні Ю. заявив позов до К. про відібрання дітей, посилаючись на норму статті 68 Кодексу про шлюб та сім’ю України, що діяв на той час. Ця стаття проголошує: «Батьки мають право вимагати повернення дітей  від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення»2 .

Ніби й для альтернативи місця не залишалося… А вона ж була!
Найбільш успішно допомогти К. можна було шляхом складення письмового заперечення на позов. Чому саме письмового? Бо ж відомо: «Написане пером, не витягнеш і волом» – аргументи, викладені у  письмовій формі, важко перекрутити. До того ж К., людина звикла до конкретної праці, у суді могла й розгубитися, забути, що саме і в якій послідовності казати. Тоді як користуватися записами під час пояснень у суді дозволено. От і буде копія письмових заперечень такою собі підказкою.

А заперечень зібралося чимало. Ось найвагоміші.
Позивач не мешкає самостійно, окремо від своїх батьків, не має постійного місця роботи й надійного заробітку чи іншого джерела прибутку, достатнього для   утримання себе і двох дітей. Тому фактично йдеться не про передачу дітей на утримання і виховання батька, а про передачу від одних баби й діда до інших. Ніяких даних, що свідчили б про якісь переваги сватів не було й немає. Від народження й до трирічного віку діти з бабою й дідом з материного боку сприймають К. та її чоловіка як матір та батька. Покійну матір просто не знають через малоліття, а батька, як мовиться, і в очі не бачать. Передача дітей до інших баби й діда буде для малят справжньою трагедією. Дійсним мотивом позову Ю. була не турбота про їх належне виховання та матеріальне забезпечення, а небажання платити аліменти.

І врешті, головний аргумент (із задоволенням цитую):
«Законодавець у категоричній формі зазначає, що при розгляді таких трагічних справ «суд виходить з інтересів дітей і умов їх нормального розвитку та виховання”, - а далі конкретизує:
«При розгляді позову батьків про відібрання дітей від осіб, які утримують дітей у себе без законних на те підстав, суд не зв’язаний правом батьків, коли визнає, що передача їм дитини суперечить інтересам останньої».  
        
Ну, думав, поміч реальна, хто ж проти закону «попре». Виявилося, помилявся: рішенням Бахмацького районного суду від 15 лютого 1999 року в справі № 2-52 позов Ю. був задоволений. Мовляв, він не позбавлений батьківських прав, а участі у вихованні дітей не брав  тому, що з тещею склалися неприязні стосунки, його батьки у Волинській області мають міцне господарство.

Довелося складати К. скаргу до вищого суду другої інстанції. (У зв’язку із зміною правил судочинства зараз такі скарги іменуються апеляційними, а тоді називалися касаційними). Натискали на аргументи, уже висловлені в запереченні на позов, звертаючи увагу на те, що аргументація К. не спростована,  а проігнорована, ніби її й не було. Від її імені зазначалося, зокрема, таке:

«Чому із факту тривалого неплатежу аліментів не робиться ніяких висновків? Адже  за певних обставин, цей факт сам по собі може бути підставою для позбавлення батьківських прав… Ми з чоловіком до такого жорстокосердя не принизилися, а зять ні з чим не порахувався, перш за все з долею власних дітей, – і заявив   позов про розірвання по живому нашої сім’ї …»

Ухвалою Чернігівського обласного суду від 16 березня 1999 року скарга К. задоволена: рішення райсуду про задоволення позову скасоване, а справа повернута для нового розгляду в іншому складі до Бахмацького райсуду.

(Далі буде)
 
Е. Рохін