Украдена перемога

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 1
ГіршийКращий 
Мені в житті напрочуд поталанило – вибрав професію, яка подобається й досі. Позаду вже більш як 48 років відчуття себе правозахисником – від кучерявого стажиста до пенсіонера із сивиною й регаліями.

Опановуючи професію, звернувся до друкованих джерел – і з жахом усвідомив, що в минулому адвокатура була незрівнянно професійнішою. Щоправда, провінційні адвокати тоді публікували свої спогади й промови теж лише зрідка. А нас, радянських адвокатів, значним ступенем виправдовували умови, у яких ми працювали, суцільна несвобода, обвинувальний ухил слідства і суду. Відголоски тих порядків відчуваються й досі. До якого рівня  доходив цей живучий «ухил», проілюструю на конкретному прикладі.

Мешканці села Зеленівки склалися на ремонт огорожі кладовища.Розпоряджатися спільними коштами було доручено громадянинові К. Олексію Назаровичу. 6 травня 1973 року близько 15 годин 30 хвилин неподалік від будинку К. з ним почав розмову на цю тему громадянин Л. Іван Трохимович, який  дорікнув К. щодо нечесності. Той роздратовано запропонував Л. забрати свою «п’ятірку». Обидва були у нетверезому стані. Розмова переросла у сварку, а сварка – у бійку.
 
Хоча яка це була «бійка» - К. побив Л., бо ж був на 12 років молодшим, фізично повноцінною людиною, а Л. -  інвалідом другої групи Великої Вітчизняної війни. Тому не дивина, що К. викачав Л. у пилюці, надавав стусанів і подер сорочку. Припинили бійку жінки, що набігли. Вони заштовхали постраждалого у його двір. Була серед рятівників і дружина Л. Вона зняла з чоловіка подерту сорочку й кинула у двір К. Він – назад, а вона – знову у двір. Ще й додала дещо на словах, здається, назвала «палієм». К. рішучим кроком направився до дружини Л.,та чоловік став на її захист:витягнувши із кишені складаного ножа,наніс „су-противнику”два поранення в лівий бік і одне – у ліве плече1 .Поранений накинувся на діда з кулаками, від яких  ветерана знову виручили жінки. Це не завадило К. у подальшому твердити завідому неправду, ніби одразу після поранення він утратив свідомість.

Заподіяні К. поранення судово-медичною експертизою кваліфіковані як тілесні ушкодження середньої тяжкості. У бідолашного Л. констатовані садна правої вилиці й носа, синець під правим оком, два – на плечі. Проти нього була порушена кримінальна справа за звинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого статтею 102 Кримінального кодексу УРСР -навмисне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження.  Мірою покарання за такий злочин було позбавлення волі на строк до 4 років або виправні роботи на строк до 2 років.

Інвалідам виправні роботи як покарання не призначалися. Умовне засудження з обов’язковим залученням засудженого до праці – також. Просто умовне засудження застосовувалося дуже обережно – у всякому разі не до осіб, визнаних такими, що потребують лікування від алкоголізму. А відносно Л. чітко проглядався намір слідчого подати його за матеріалами справи до суду саме такою особою.

Робилося це дуже просто. Досить було найменшої згадки (наприклад, у характеристиці сільради)навіть не про зловживання алкоголем, а про схильність до вживання. Підслідний направлявся на медичну комісію. При цьому не дуже то й розбиралися, чи людина потребує примусового лікування від алкоголізму, чи воно лише не протипоказане. Позитивний ви-сновок комісії був достатньою підставою для призначення примусового лікування в місцях позбавлення волі. А відносно Л. у характеристиці зазначалося: «Вживає спиртні напої».Отже, перспектива опинитися в ув’язненні для ветерана була реальною.

Л. звернувся за захистом ще до передачі справи до суду. Тоді було таке обмежене право: запросити адвоката після за-кінчення попереднього слідства (зараз воно зветься досудовим) для ознайомлення з усіма матеріалами справи з можливістю, у разі потреби, клопотання.

Захист був доручений мені. Прочитавши вголос у присутності Л. усю справу й задавши декілька уточнювальних питань,  дійшов твердого висновку, що Л. перебував у стані необхідної оборони. Виходячи із розкладу сил (з одного боку міцний чоловік – з другого немічний дід), він не перевищив її межі, захищав не лише себе, а й дружину.

Тому заявив усне клопотання. Слідчий замислився. Навіть натякнув, що, можливо, й задовольнить це клопотання, але спочатку порадиться із начальством. До суду справа не надійшла, тому я був упевнений, що все так, як треба. Для порядку у своїх паперах двічі офіційно, тобто у письмовому вигляді, запитував сам копію постанови за клопотанням (як кажуть у Росії, «или к сердцу прижать, или к чорту послать»). Відповіді не надійшло ніякої. Уже в 1977 році завідуючий юридичною консультацією звернувся із листом на ім’я начальника слідчого відділу    управління внутрішніх справ облвиконкому.

У листі після викладу фактичних обставин зазначалося, що слідчий у телефонній розмові повідомив, що клопотання задоволено, і обіцяв надіслати копію постанови. І далі таке:
…«Однак постанова надіслана не була, а коли за збігом значного часу юрконсультація нагадала про нього, послідувала відповідь, що справа перебуває в архіві УВС Чернігівського облвиконкому».

Листом № 5/393 від 16.03.77, підписаним кимось за начальника слідвідділу УВС, бажана копія врешті була одержана. І виявилося, що, як казав дідусь Крилов, «скринька відкривалась просто»: постанова така від 20 липня 1973 року дійсно була, винесена саме тим слідчим і саме з підстав перебування Л. у стані необхідної оборони, тобто через відсутність складу злочину в діях Л. Обставини справи при цьому були ви-кладені дуже стисло і навіть з деяким викривленням на користь обвинуваченого: «Л. під час побиття вийняв з кишені перочинний ніж, яким відмахувався від К. й при цьому заподіяв ножові поранення…»

Не було лише згадки, що про закриття справи клопотався адвокат. Пізніше на питання, чому було так вчинено, слідчий, на той час уже колишній, бо його зі служби «поперли» за якусь там провину, відповів, що якби зазначив, що справа закрита за клопотанням захисника, його б «вздрючили». Це було схоже на правду, такий був «клімат» у державі. Минув час, ми стали замислюватись над питаннями корупції, й іноді виникає підозра, а чи не було це зроблене за «мзду». Проте ж, безневинна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності. Моїми «молитвами». Чи як?

Е. С. Рохін.

У моїй практиці був підзахисний, який, будучи в похилому віці і зовсім немічним, попередив «буйного» зятя, що не буде байдуже спостерігати, як він б’є його дочку. Дід, занедужавши, розташувався на полику біля печі і зайнявся виготовленням  рубелів (старовинне пристосування для розгладжування лляних тканин, що складалося із качалки і ребристої дошки). Зять відмахнувся від дідового попередження і незабаром після чергового «вживання» намірився вдарити дружину, але тесть випередив його, «погладивши» рубелем по голові – і наповал. Діда засудили до 13 років позбавлення волі. Після оголошення вироку він уклонився суду доземно і сказав: «Дякую вам, шановні судді, що присудили мені такий довгий вік, а я й не сподівався більше трьох років протягнути!» У подальших судових інстанціях обране покарання було суттєво пом’якшене, а через кілька років на черговому витку нашої кучерявої історії він був амністований.