Тільки-но відшумів черговий скандал із пресловутим Мавроді, як одного дня йду повз відділення одного з банків. Біля банкомату – черга, люду чимало – саме зарплатні дні. І стаю свідком такої розмови, що захотілося поділитися із вами, шановні читачі. І навіть започаткувати нову рубрику – назва народилася вмить. Бо й справді ледь не висловила їх, свої думки, вголос. Стрималася – все одно не допоможе, а ще нарвешся, у нас це – запросто.

Отже, сценка з нашого життя.

До банкомату доходить бабця – не то що старенька, але ... жінка в літах, одним словом. Не знаю, вкотре вона бачила банківську машину автоматичної видачі грошей, але довелося скористатися допомогою молодика, що стояв за нею в черзі. Тут я й почула діалог, який навів на нову рубрику „Думки вголос”, причому вразила саме відповідь – самі зараз зрозумієте.

- А чого Ви заяву не напишете, шоб у листоноші получать? Ну ладно, я попався, а шо, як ворюга попадеться? Бачили ж по телевізору, як буває?

- Та ну, якось воно буде, аж, може, не обманять... (лексика збережена).

Ну чому, дійсно, тобі, бабцю, не сидіти спокійно вдома і отримувати свою пенсію у Галі чи Валі-листоноші? По-перше, і людям робота є – бо щось оті „реорганізації” наводять на думку про чергову приватизацію, бо так починалося з усіма, останнім був Укртелеком, та й Укрзалізниця, дивіться, як чудить... А так, може, поки вони нам потрібні, й буде Укрпошта державною (хоча теж бабця надвоє сказала...)

По-друге, справді безпечніше – бо ж у твоєму віці вже не навчишся тим премудрощам технічним.

Та куди там моїм „думкам вголос” до бабиної залізної логіки „а може”...