Шиньйон

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

- Бабуню, розкажи страшилку.


- Страшилку? Нащо страшилку? Я життя розкажу.


- Був такий випадок. Жила одна жінка. Люди називали її Вірка Грош. Тільки Грош не прізвище, прізвисько. Чому Грош? Та мабуть, тому, що про що б не говорила, усе до грошей зводилось. Одне у неї на думці та язиці було: гроші і більш нічого. Із усього розумієш, жадала мати гроші.


- Навіщо?


- Хто його знає? Така людина, мабуть.


- Ба! Ну а далі що?


- Із рідні у неї була тільки племінниця Зіна, -продовжувала бабуня.


- Хороша дівчина. Та Грошиха не любила її. І частенько говорила: «І де вона взялась на мою голову?» Але щоб обзивати дівчинку –ні, такого ніхто не чув. Втім, хто знає, може, й кривдила її, та дівчинка нікому не скаржилась.


А у Зіни коса була! Страшно іноді ставало, здавалось, що коса усі соки дівчинці випиває. Що Зіна, що коса- однієї товщини. Тітка казала: «Давай відріжемо! Тобі – то сили скільки потрібно, щоб носити її». Дівчинка не погоджувалась: – У мами така була.


Отак вони жили. Час пройшов. Зіна дівчиною стала. Милою такою. А що коса? Та ось як в житті буває. Захворіла Зіна. Що у неї таке - ніхто не зміг сказати. В лікарні лежала. Лікували її, та не допомогло. Доля у неї, виходить, така. Померла. Тітка Вірка, як заведено, плакала. Рідня все –таки. Коли сусіди прийшли прощатися з покійною, то Грошиха голосила, ох і голосила та одне тільки причитувала: «Ой, та залишила ж ти мене одну на всьому світі. Ой, та хоч косоньку твою на згадку залишила… а… ! Руки заламувала й головою об труну билась. А сусідка Грошихина, стареньа така, лише головою хитала й шепотіла: «Недобре ти, Вірко, зробила. Недобре.»


Пройшов час. Стали люди помічати: наче як не в собі Грошиха. Одне тільки старенька сусідка здогадувалась, від чого це з нею. Якось пішла вона до Вірки і по- доброму говорити почала: «Віро, ти гріх на душу взяла. Без Зіниної згоди косу відрізала. Бачу, як ти знемагаєш.


- Що правда, то правда! Голос племінниці ночами чую. Просить: «Віддай мою косу».


- Ти, Вірко, знаєш що? Візьми косу і віднеси на могилу Зіні.


- Боюсь я.


- А ти відразати не боялась. Ну, дивись. Діло твоє.


Тут Грошиха як розплачеться.


- Та коси немає вже.


- Як немає? А де ти її поділа?


- Ніде. Шиньйон з неї зробила. Продати хотіла. І не можу.


- Візьми шиньйон і віднеси на могилу, поклонися й пробачення попроси.


- Боюсь,-простогнала Грошиха.


- Діло твоє.


Пішла сусідка.


А Вірка Грош після цієї розмови зовсім чорна стала. І ось якось вночі прокинулись люди від страшних спалахів. Вірчин дім палав. Пожежники приїхали. Заливали вогонь, а він ще сильніший. Згоріло все. І Грошиха згоріла. А в попелищі знайшли лише шиньйон. Вогонь його не торкнувся.


Ліана Лещенко,
с.Курінь