Її вдовина доля
/ 0
- Деталі
- Категорія: Історія з життя
- Опубліковано: П'ятниця, 02 жовтня 2020, 13:04
Голова районної ветеранської організації Л.І. Гриценко показала пожовклу вирізку з „Радянського села”, де друкувався репортаж про вшанування солдатських вдів Стрільників. На урочистість запросили близько півсотні жінок. Там був поданий і мій вірш, що підказало час публікації – 1987 рік.
- Нещодавно відвідувала село, зустрічалася із солдатською вдовою, вона залишилася єдиною із тих багатьох, кому випала несолодка доля, - поділилася Лілія Іванівна.
- Давайте попросимо Івана Івановича Герасименка – талановитого стрільницького поета і письменника розповісти про свою односельчанку...
Її вдовина доля
75 років минуло, як скінчилась найкровопролитніша війна – Друга світова.
Нехай молоде покоління не пізнає жахіть і страждань, які випали на долю нашої старшої односельчанки. Мова піде про солдатську вдову Парасковію Григорівну Чепуль, якій скоро виповниться 96 років.
Її чоловік Петро Сергійович був старшим на вісім років. Обоє із селянських родин з козацьким корінням. Побралися восени 1940, коли Паші виповнилося лише 16. Життя було не простим, але молодята жили у любові і злагоді, сповнені мрій про щасливе майбуття. Та настав зловісний 1941...
Чорне крило війни нависло над Батьківщиною. Петро з односельцями пішов боронити Вітчизну у перші дні ворожої навали. Паша свого коханого провела далеко за околицю села, там і попрощалися. Петро знав, що молоденька дружина вже носила під серцем його дитинча.
Парасковія з надією чекала звісточки від коханого щодня. Та вже і вересень прийшов, а від Петра ні слуху, ні духу. В кінці листопада народився синок. Зростав Михайлик красивим, веселим і добрим, був дивною копією свого татуся. У Стрільниках, як і скрізь, хазяїнували окупанти і їх приспішники – поліцаї. Від того повернення Петра чекала ще з більшою жадобою.
Нарешті фашистів погнати у три шиї. А незабаром люди передали їй солдатського трикутника, якого підібрали на залізничних коліях станції. Листа залишив Борис Бадай – побратим її чоловіка. Родом він із села Бахмач, то і здружилися з Петром, адже земляки. Борис описав, як загинув його товариш.
Справа була на Курській Дузі. Ворожа авіація бомбардувала позиції радянських військ. Петро служив інтендантом і перебував на складі боєприпасів, коли німецький фугас влучив у арсенал.
Ще раз і ще перечитувала Паша рядки незнайомого почерка і не вірила, що її рідного Петрика вже ніколи не дочекається. Настали сумні і тривожні дні, її серденько томилося нестерпним болем, а загорьована душа, неначе поневолена пташка у клітці, билася. Не злічити недоспаних ночей...
Їй і решті солдатських вдів, яких війна полишила у селі 225 жіночок, доводилося і сіяти, і косити, і виконувати іншу далеко не жіночу роботу. Разом з тим ростили і своїх діточок, їх, напівсиріт, було 549.
Після роботи, приспавши сина, Парасковія бралася за домоткане полотно, голку і нитки. При каганці вишивала рушники. Вишиті гладдю – червоними і чорними нитками зберегла донині. У вишитому орнаменті застигла її печальна вдовина доля.
І в тривожні часи окупації, і у важкі повоєнні роки ставила за головну мету життя – виховання сина гідним пам’яті батька. Жінка з цим впоралася. Михайло закінчив школу, набув спеціальність електромонтера. Разом звели дім, посадили сад, обзавелися господарством. Михайло одружився, привів у обійстя невісточку Катю, яка стала Парасковії Григорівні за рідну доньку.
Михало і Катерина вже самі у літах, а й досі з любов’ю піклуються за матір. Родина Чепулів тепер численна, гордиться Парасковія Григорівна чотирма внуками, п’ятьма правнуками. Вже вітають стареньку на свята голосисті правнучата, поки що їх двійко. Рід Чепулів -Петра Сергійовича і Парасковії Григорівни множиться, не зважаючи ні на що.
Хоча мешкають не у Стрільниках, але регулярно навідуються до рідні, турбуються за здоров’я бабусі і прабабусі.
З роками сили вже не ті, звична справа вже не під силу. А руки шукають роботи, то вдалася до квітникарства. Її обійстя з ранньої весни до глибокої осені потопає у всіх барвах веселки.
Стрільничани гордяться своєю довгожителькою. З нагоди Дня людей похилого віку ветеранська організація вітає Парасковію Григорівну зі святом, бажаємо жінці довгих років життя при здоров’ї і у теплому оточенні рідним їй людей.
Іван Герасименко,
голова сільської ветеранської організації