Бережіть себе!

• 

Рейтинг користувача:  / 0

ГіршийКращий 

Деталі

Категорія: Історія з життя

Опубліковано: П'ятниця, 16 жовтня 2020, 14:06

Відпустка добігала свого завершення. Скільки ж роботи було зроблено, мабуть, уперше за своє життя. Є ще кілька днів, тому треба з’їдити до мами, може, якась поміч потрібна. Дружина наполягала відвезти ще в ліс, бо, бач, усі он у facebok виставляють фото із грибами. Я згодився, а на вихідні поїду тоді до рідного села. І добре, що не зробив цього! Але це потім…

Ліс ще, мабуть, спав, коли ми розбудили його тишу, серпневу, незайману, ще з росою. Назбирали грибів- і раптом я почув у ногах таку втому. Дружина жартувала, мовляв, залежався у відпустці. Через кілька хвилин боліла нестерпно голова. Машину вести я не міг, за кермо сіла дружина. Відчуття було таке, ніби я випив дуже, дуже багато, повіки були важкі. Я дістав аптечку і випив «парацетамол». Ось ніби трохи стало краще. У машині заснув. За 22 роки вперше приснився покійний батько, стурбований такий, гонив мене від себе додому: « Нічого тобі тут робити, забирайся додому… і… бережи себе.»

Проснувся вже вдома, важко було йти. Помився, пішов у ліжко. Увесь час думав, чому приснився такий сон. Дружина ще поралася біля грибів, я поміряв температуру - 38. Розповідаю їй, що є температура, а сам себе не чую. Змінився голос. Дружина принесла чай - не хочу. Попросив не забирати дітей від тещі , ліг сам у спальні. Дружина кепкувала, мовляв, де ти той вірус узяв, нікуди місяць не виходив із дому. Виною є диня з холодильника, яку їв рано вранці. Запевнила, що завтра буде ангіна. Я знову згадую сон про батька, що це за знак, ніколи ні в що не вірив. Знову температура 38. Випив «парацетамол».

Ранок. Теплий, тихий. Мені не спиться. Знову температура 38. Вирішую йти до сімейного лікаря пішки, бо це поруч з будинком. Виявляється, з температурою не можна відвідувати лікаря. Занепокоївся, що треба лікарняний. По телефону лікарка сказала, щоб прийшов на 5 день, тоді, мовляв, будемо бачити, що це. Не витримав, пішов на 3 день, кажу, що температура не падає, болить голова, кінцівки. Лікар слухає, немає ще нічого. Через 2 дні з’являється кашель. Я у лікаря із рентгеном легень. Вона спокійно міряє тиск, сатурацію (це частка насиченого киснем гемоглобіну відносно загального гемоглобіну в крові), дивиться знімок рентгену, набирає інфекційне відділення м.Борзни. І тут почалося, чую: « Ну й що, що пневмонія, лікуйте в Бахмачі. У мене немає місць. Ви що там не знаєте, як лікують пневмонію. Не хочу говорити, не везіть!»

Мені приписують антибіотики, я колюся, розумію, що це коронавірус. Ще через 2 дні приїжджають із санепідемслужби брати аналіз. Я вже не можу встати. У мене є відчуття смаку, нюху, нічого не болить,але температура 38. Я вже з’їв 2 коробки «парацетамолу». Телефонує лікар, щоб я виміряв самостійно пульс. Люди! Хотілося крикнути: у мене немає сил. Субота ( це через 12 днів) дружина грузить ( так, саме так!) мене в машину і везе до сімейного лікаря. Звичайно, обличчя у мене чорного кольору, сил немає. Лікарка злякалася. Телефонує в м. Борзну- немає місць. Знову кудись телефонує, кричить, благає, щоб забрала швидка, називає моє прізвище. Це була гаряча лінія. Швидка прибула за 10 хв. Персонал у спецкостюмах. Я не знаю, хто склепав таку машину, але думаю, що «двієчник». У ній же неможливо було їхати, трясло наче тарасову хату, і це ж ми їхали по трасі!

Ось і інфекційне відділення. Мене вже із «швидкої» виносили. На ганку люди в спецформі: лікар, санітарка, медсестра. Завели мене до боксу, переодягли. Ще й щось жартували, я відповідав, плутався з адресою, роботою. Господи! Як це було страшно. Щось почав забувати, це дуже страшно. Зразу ж були крапельниці, таблетки… кисень. Нічого не пам’ятаю за ці 2 дві, аж ось на третій день мене, наче маленького хлопчика примушували їсти. Лікарка, молода, красива дівчина розповідає, що тут, у лікарні, живе. Жартує зі мною, питаю, чи є сім’я. Яка сім’я? Живе тут людина, бо таких, як вона ціла лікарня. «От сьогодні снідаєте 3 ложки, обідаєте 5 ложок, вечерю з’їдаєте,» - каже Тетяна Миколаївна. Слухаюся. А ще повезло з сусідом по боксу. Чоловік 72 років, яка це людина! Три дні він допомагав мені, потім ми разом із ним виходили на ганок гуляти. Я – на стільчику, він- ходив, дихав. А потім разом ходили, училися дихати правильно. Перші мої кроки були спровоковані красивою сливою. У вікно бачив сині, здорові сливи. Як же мені хотілося зіврати кілька. Петро Петрович сказав, що підемо і зірвемо. Це були мої перші кроки. А які смачні сливи! Повірте, ніколи за свої 50 не їв таких!

…Аж раптом зателефонувала дружина, раділа, що я гуляю. Чую, що голос не такий, як завжди . Розповіла, як брали аналіз на ковід у нашої сім’ї. Чула вся вулиця! Люди, ви що? Є ж телефони, можна попередити, щоб відчинили! Господи! Чи це так тільки в Бахмачі? Моя сім’я щось не так зробила, ми що вороги? Чи вкрали щось, чи злочин скоїли? Схаменіться! Дружина заплакала. Уперше за мою хворобу не витримала!

…На четвертий день я вже був « героєм». Лікарка це відмітила і сказала гуляти на повітрі. Потім був 5,6,7 день. Аж раптом мій сусід Петро Петрович біжить, так біжить до мене і каже: «Чи ти чуєш, як пахне алича! Вона так і раніше пахла?» Відповідаю: «Так!» Я зрадів за свого сусіда, що до нього повернувся нюх. Як же це важливо для людини! І забирають мого сусіда, переводять в інший бокс, а через 2 дні він поїхав у своє рідне село на Борзнянщину. Як ми з ним подружилися! Біда, кажуть, здружує людей. Дуже вдячний йому за чуйність, розум, доброту. Нехай ще довго живе мій Петро Петрович, радує дружину, дітей і внуків.

На наступний день виписали й мене. Дружина була в командировці, хто ж мене забере з Борзни. Повірте, багато наших знайомих боялися, знаходили причини, щоб не їхати. Я вирішив узяти таксі, бо почув що медсестра говорила, що з Бахмача везуть тяжкого хворого і треба звільнити місце. Та світ не без добрих людей. Син наших знайомих не злякався, приїхав швидко, погрузив мої речі. Не злякався! Господи, дай здоров’я тобі, дитино, хоч ти уже повнолітній, вибач. Я розповів вісімнадцятирічному хлопцеві, як правильно носити маску, мити руки… Виявляється, молодь мало вірить у те, що ковід гуляє містом. А марно! Коли прощалися, руки юнака обробив антисептиком, на всякий випадок.
Сусіди не всі зустріли мене приязно. Дехто розповідав, що вірив в одужання, молився… Але більшість в перші дні тікали. Потім усе наладилось. Перше питання, яке мені поставили, чи безкоштовно пролікували, бо, кажуть, у Борзні усе за кошт держави. Люди! Схаменіться, чи у наш час є щось безкоштовним.

Так, усі пігулки (парацетамол, омепразол, вітамін С, лактімак) були безкоштовними. Я везунчик - 3 дні (5 крапельниць), справді,були безкоштовні антибіотики. Медсестра сказала, приїхала аптека, а, отже, «трохи щось кинули».

Хочу сказати, що відношення персоналу було добрим. Медсестри заходили і вночі, натягували ковдри на нас, вікна , (t = 5оС ) були відчинені - працював кисневий апарат. Теж наука винайшла чудо-техніку - гуде як трактор (гул ще дома місяць учувався), без відчинених дверей чи вікна не працює. Жах!

Перші ночі вдома боявся спати. Це я, чоловік, якось соромно було і страшно. Мабуть, препарати так діяли. Слава Богу, відійшло. Провалявся дома тиждень- і вже на роботу. На ЛКК ніхто не запросив, під двері уже винесли лікарняний. Як же не просто було йти на роботу! Не знаю, чи не прочитали у своїх розумних книгах лікарі. Як це так! Не бачили людину, уже є лікарняний! Що це за реабілітація! Багато передумав за цей місяць. Повірте, дуже радів, ну дуже, що нікого не заразив!

Тому, шановні мої земляки, бережіть себе, поважайте оточуючих. Носіть маску! Тільки правильно! Чуєте, правильно! Мийте руки, правильно мийте. Застосовуйте антисептик! Короновірус є, повірте мені. А ще прочитав у Фейсбук, що один молодик пише проти, щоб у Бахмачі відкрили кілька ліжок для хворих на ковід. Мовляв «г…вна нам тут ще не хватало». Слухай мене, хлопче, дай Бог, щоб ти ніколи не потрапив у таку ситуацію. Чи доїхати до Борзни, чи ось вдома…

Розумієте. Це і принести чи привезти гроші, їжу, одяг. А ще скажу, якщо нема свого, то чужим ти не потрібен. Так, це сталося зі мною. Борзна прийняла тільки за викликом на гарячу лінію! Жах! Радію, що місцева влада зробила правильний крок- місця в нашій лікарні! І ще раз, повторюю: тож бережіть себе, своїх дітей, родину… Ця хвороба не дивиться ні на статус, ні на гроші, ні на вік.

Сергій, м.Бахмач