...Аня сторожко пересувалася з вагона у вагон.

— Може, попроситись до провідниці, — подумала вона. — Ні, ні в якому разі. Отой маніяк-насильник шукатиме мене по всіх купе. Що ж робити? Сплигнути? Не варто... Скоро буде зупинка. — Вона витерла хустинкою спітніле від напруги і хвилювання обличчя.

«Тоді я побіжу,— вирішила вона. — Швидко-швидко. Він не дожене. А, може, з ним його спільники? Їх не проведеш, вони не мають жалю. Скоріше б вийти з вагона...»

 

Хвилини бігли... От і рятівна зупинка. Аня сплигнула — і щодуху помчала до натовпу, який вливався до приміщення вокзалу. Ух! У залі чекання знайшла вільне місце. Сіла. Натягнула шарф на лоба і опустила голову.

Повідомили про відправлення потягу.

Аня затамувала подих. Потім полегшено зітхнула: вона вільна. Він її не наздогнав. Лишився у поїзді. Ха-ха! І продовжує шукати. Шукай, шукай собі!

Захотілось пити. В роті пересохло. Дівчина підвелась і пішла в буфет. Черга страшенна. Стала. На вітрині вибрала напій, відрахувала гроші.

Буфетниця вправно обслуговувала. Висока така буфетниця, дебела. «І погляд у неї якийсь зловісний», — подумала Аня.

Черга просувалась швидко. Аня подала гроші. Буфетниця поглянула на неї. О, Боже! На Аню дивились жахливо знайомі очі! Такий вбивчий погляд! Його погляд! Це був він, порятунку нема!.:

— Ні-і-і! — несамовито заверещала Аня, схопившись з ліжка і, тримаючись за серце, м’яко осіла на підлогу.

...Мама знайшла Аню мертвою, із спотвореним від жаху обличчям. Сусіди викликали швидку допомогу до непритомної матері. Лікарі привели її до тями, констатували смерть доньки. Лікар поцікавився: що або хто міг так смертельно перелякати дівчину.

— Не знаю, — відповіла мати. — Ми з донькою жили дружно. Напередодні ввечері вона прийшла з роботи весела. Повечеряли. Потім я в’язала. Аня читала, пізніше дивилась черговий фільм із серії жахів, все ойкала, вигу-кувала: «Мамо, подивись на це чудовисько!»
— Так-так, — мовив лікар. — Я зрозумів, що Аня любила дивитись гостросюжетні бойовики. А натура в неї була вразлива.

Мати кивнула, підтвердивши здогад лікаря.

— На мою думку, — промовив лікар, — її вбив саме цей фільм, вірніше, його жахи, потужних негативних емоцій серце дівчини не витримало...

 

Р.S. Телевізор став невід`ємною частиною нашого життя. За годину-другу разом з героями фільмів можна побувати в будь-якому куточку земної кулі. Молодь в основному дивиться гостросюжетні бойовики, які в більшості своїй транслюються пізнього вечора або й вночі. Вчені схиляються до думки: під час сну в мозку триває опрацювання одержаної протягом дня інформації, її оцінка. Якщо людина вразлива, то вона довго не засне, коли хтось зіпсує її настрій. Тож молоді не варто перед сном дивитись фільми жахів, щоб не трапилось лиха, як у детективі, породженому моєю уявою. До того ж, телевізор ніколи не замінить живого спілкування з рідними та друзями.