Коли я їздила в гості до своїх родичів на Вінниччину, в село Устя, то познайомилася з бабусею Латочкою. Чому вона так звалася? У бабусі водилися кози з незвичним окрасом: чорні, а посередині спини – білий прямокутник, неначе хто латку пришив. А бабуся їх називала: „Латочки ви мої”. От і причепилось до неї прізвисько Латочка.

То це вона, бабуся Латочка, так говорила, коли чула матюки: „Мийте рота з милом”.

 

Так от, Латочка у 70-ті роки XX століття не могла читати сучасною мовою, а старослов’янською володіла. У неї були релігійні книги, і я любила слухати, як бабуся їх читала. Цю просту сільську людину прикрашала мова. І вона завжди обурювалась, коли чула мовне неподобство.

Зараз я задаю сама собі питання:” А що б сказала Латочка, коли б сьогодні почула словесний бруд з екранів телевізорів, мобілок, з реального спілкування людей?”

Погодьтесь, що зараз не соромляться й діти навіть у присутності пожилої жінки вживати таке, що й вуха в’януть. Здавалось би, що сучасна людина має все для духовного, морального, розумового розвитку. Та чомусь кращою не стає.

Я пам’ятаю, що за часів СРСР штрафували за вживання мату в громадських місцях. А тепер, куди не повернись, ріжуть вухо словесні неподобства.

 Цікаво знати, що у давнину у нас лайливими вважалися такі фрази, як-то: „Цур тобі пек!” „ Щоб ти три дні борщу не їв!” „Щоб тобі очі засліпило!”

Українська народна мудрість вчить: ”Не завжди говори, що знаєш, а завжди знай, що говориш”.
 Відомому фізіологу І.П.Павлову належить мудрий вислів: ”Слово зробило нас людьми”.
І вже зовсім у сиву давнину, ще в Давній Греції філософ Сократ звертався до людини: „Заговори, щоб я тебе побачив”.   

                                               Л.Лещенко, с.Курінь