По-різному складались долі колишніх колгоспів Бахмаччини. Реформовані спочатку  у КСП, потім – у сільгосптовариства, сільськогосподарські підприємства, агрофірми – кожен обирав свій шлях. Згодом на горизонті з`явились інвестори. Дехто поквапився у їх обійми, що стало  для окремих пасткою. Нових господарів здебільшого цікавила лише земля. Такі найчастіше тваринництво згортали, і виходило так, хто вік трудився на фермі, сподіваючись заробити тут  і пенсію, тепер опинявся біля розбитого корита. Їх доля нікого не цікавила. Та й механізаторам, водіям, представникам інших професій роботи в селі ставало менше.

Одне з господарств , котре не втратило своєї незалежності, зберегло  звичні  відносини, - СТОВ „Крапив`янське”. Тут  зберегли  традиційну  інфраструктуру сільськогосподарського виробництва, не згорнули жодної галузі.  Кропивненцями не втрачений досвід ні в рослинництві, ні у тваринництві.  Це стосується вирощування цукристих і пшениці, сої, соняшника і кукурудзи, як  і відгодівлі великої рогатої худоби, свинарства і вівчарства, виробництва молока. Відрадно, що жоден з більш ніж 130 зайнятих на різних ділянках виробництва  не був скорочений. Кожен має свою роботу, свій заробіток. СТОВ не відсторонилось від проблем села, громади, допомагає розв`язувати їх і в соціальній сфері. Саме за фінансової підтримки сільгосппідприємства було підведено газ, значні кошти  виділялись на облаштування центру  Кропивного в дусі вимог сучасності.  На ремонт школи, ФАПу, наприклад, підприємство надає фінансову  допомогу  майже щорічно. От і тепер  у сільській  альма-матер  обладнано теплий санвузол. Це зручно для всіх – і учнів, і педагогів. А ще це необхідна умова для перебування  тут  дошкільнят, адже тепер при школі  працює дитячий садок.

 

Усе починається від землі, від праці, від здобутків. Яку сільськогосподарську культуру не візьми, кропивненцям є чим похвалитись. Пшениця на 650 гектарах дала по 39 центнерів збіжжя на круг, цукрові буряки – по 430 з площі         220 га, соя  - 22, соняшник – 28 відповідно з  80- і 330-гектарної площі. Ячмінь колосився на 500 гектарах, теж вродив гарно. Та найбільше порадувала качаниста, кожний з 510 гектарів давав по 110 центнерів золотавого зерна. Тутешні ґрунти немов створені під кукурудзу, уміст поживних речовин  забезпечує не лише високу врожайність, а й  наповнення зерна  крохмалем, олією, іншими складовими, що  вигідно вирізняє кропивненську продукцію серед інших.  Тому  їх кукурудзяне збіжжя    має постійних покупців уже кілька років уряд. Це дещо спрощує проблеми СТОВ із зберіганням зерна кукурудзи,  яке продається  відразу ж після  досушування, минаючи склади.

Директор  Григорій Петрович Салій охоче розповідає про творців високих врожаїв.

- Уявляєте,  комбайн пройде метрів 800 – і бункер  повний. Щоб було саме так, почали турбуватись ще з весни. Як слід підготували площу, наші умільці   удосконалили широкозахватний культиватор, пристосувавши його для внесення в ґрунт рідних комплексних добрив. Заспівувачем у цій справі був Ігор  Сергійович Спектор. У перерахунку на сухі компоненти виходило до трьох центнерів мінеральної поживи на гектар. Сіяв кукурудзу 16-рядною сівалкою Іван Степанович  Ситар.  Потім був обробіток  сходів гербіцидами, усі поля  обробляють  обприскувачами Олександр Сергійович Федорченко та вже згаданий мною  І.С.Ситар . До речі,  Іван Степанович  - ще й комбайнер.  Королеву полів збирали комбайнами  „Джон Дір” і „Массейфепгусон”,  одним з яких обмолочував качанисту головний агроном Петро Григорович Салій. Це забігаємо трохи наперед, повернемось до гербіцидів, - продовжує Григорій Петрович.- У нас є три обприскувачі, але маємо задум  придбати одну сучасну машину, яку побачили  на семінарі в Григорівці ще навесні.  Путня річ, такий високопродуктивний механізм покращить  умови праці  і якість обробітку.

Збирати врожай не поспішали, зазвичай качани суттєво підсихають на стеблі. Хоча є у нас дві сушарки, які працюють на газу, це СМС-500, котра доводить до кондиції 250 тонн зерна на добу, і СУКУП – менш потужна, але здатна впоратись із 150 тоннами, та прагнули зекономити на блакитному паливі, бо нині воно дороге. От і відтягували зі  збиранням, розраховували на природний процес, сподівались, що ранні морози „вичавлять” зайву вологу. Та де там. Було 22, стало 20.  Це про відсотки вологості. Хоча і та різниця у 2% заощадила кругленьку суму. А споживачеві потрібно - 14, от і сушимо.

 

 

 

Урожай від комбайнів на тік до сушарок доставляли Василь Вікторович Згода трактором МТЗ-80 та водії Сергій Іванович Харченко і Віктор Вікторович Шефер автомобілями ГАЗ-3309 та КамАЗ. Доводили зерно до необхідної сухості Віталій Миколайович Богоразд та Петро Павлович Кирпенко. У цій відповідальній справі вони добряче набили руку, технічний режим сушіння дотримають, так би мовити, із зав`язаними очима. Від закупівельників нарікань немає, це добре. Сподіваємося, що укладемо угоди й наступного року - співпраця між нами довготривала.

110-центнерний врожай – здобуток гарний, але це не межа, на Україні збирають і по 200. Так що рівнятись є на кого.

 - За десятьма нашими відгодівельниками закріплено півтисячне стадо ВРХ, - називає Григорій Петрович цифри по пам`яті. – Є у нас 400 свиней (біля них постійно зайнято двоє) і 450 овець. Багато господарств відмовились від цих невибагливих тварин, а ми тримаємо. Адже це не лише м`ясо і бавовна, а ще й ефективна складова органічного землеробства. Помічено, де походить отара, там краще врожаяться всі культури. Тут зайнято 3 тваринників. Найчисленніший колектив склався в доярок, їх у нас 12. Обслуговують 350 корів.  Колись їх називали трудівницями ранкової зорі, а ще – майстрами машинного доїння. Справді такими вони стануть незабаром, коли задіємо доїльний зал, уже виконуємо завершальні роботи. Сподіваємось, це допоможе розв`язати не лише проблему якості сировини, як того вимагають жорсткі європейські стандарти, а й  питання кадрів. Не секрет, що молодь неохоче йде працювати на сьогоднішню ферму. Доїльна „ялинка” – наша надія, тут потребуватиме обслуговування і високотехнологічне доїльне обладнання, і холодильне    устаткування, і навіть  комп`ютерна  техніка – усе це справа для молодих.

- Звісно, у селянина специфічні турботи, вони щоденні, бо не буває такої урочистості, щоб відмінили доїння  чи годівлю худоби. І все ж мої земляки-кропивненці вміють святкувати. Ось і нещодавно належно відзначили День працівника сільського господарства. Зібрались у натопленому клубі, якраз СТОВ потурбувалось про опалення закладу газом, тут і святкували. Сільські самодіяльники підготували концерт, ми оцінили -  вони старались. А ще перед тим наші кращі виробничники отримали грошові премії. Із задоволенням вручав винагороди механізатору Володимиру Володимировичу Полонському, механіку Віктору Івановичу Малишу, дояркам Любові Іванівні Носаль і Ніні Іванівні Бабич. Заслужили на відзнаку  водії Анатолій Вікторович Салій та Олексій Анато-лійович Іваненко, телятниці Віра Миколаївна Мех і  Наталія Анатоліївна Гайко. Не забули  й  про свинарок Валентину Петрівну Марцову і Тетяну Павлівну Шуляк. Більше тридцяти прізвищ  найпрацьовитіших кропивненців пролунало тоді у святковому залі.