Вшанування пам’яті Кирила Розумовського у день його народження – 18 березня - стало традиційним заходом для Національного заповідника «Гетьманська столиця». Цього року ми відзначаємо 284-ту річницю з дня народження останнього гетьмана України.

Як відомо, у лютому 1750р. в Глухові відбулася пишна церемонія виборів нового гетьмана. Українська старшина, задоволена відновленням гетьманства, одностайно проголосувала за 22-річного графа Кирила Григоровича Розумовського. А вже 21 вересня 1751 р. новобраний гетьман відвідав Батурин.

Кирило Григорович доклав значних зусиль для відродження нашого міста. Саме на прохання гетьмана іменним указом імператриці від 24 липня 1750 р. гетьманську резиденцію було перенесено до Батурина. Гетьманщина переживала «золоту осінь» своєї автономії, саме таким виразом охарактеризував Орест Субтельний період гетьманування Розумовського. Адже в цей час відбулося її економічне, соціальне та культурне піднесення.

В епоху Розумовського Батурин набув всебічного розвитку. За часів Кирила Григоровича в околицях міста розпочинається будівництво промислових підприємств: цегельні (1751 р.), лісопилки (1751р.), сирного заводу (1751 р.), суконної мануфактури з “овчарным” заводом (1756 р.), воскової свічкової фабрики (1757 р.), фарбувального заводу (1758), мурованого в два поверхи млину з одним “колом мукомольным и о двух валюшенних” (1770), парового “винокуренного” заводу, дзеркальної фабрики, машинної кузні, заводу листового золота та срібла, пивоварні, шкіряного та кінного заводів.

У розпорядженні Батуринської сотні знаходилось 114 сіл та хуторів, 1597 виборних козаків, 3940 козаків - підпомічників, 3643 дворян, різночинців та посполитих. У Батурині, як в сотенному місті, знаходилась особлива Сотенна Канцелярія, де вирішувались всі казенні, поліцейські, кримінальні справи дворян, козаків та духовенства. Також діяв Земський суд, засідання якого відбувалися лише тричі на рік.

Кирило Григорович дбав про розвиток торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній» у Батурині та Глухові, сприяв розвиткові гумані-тарних наук – літератури й мистецтва, надавав велике значення вивченню історії України. У плани гетьмана входило заснування університету в Батурині, аби кожен, не байдужий до науки українець мав змогу отримати якісну освіту, не від’їжджаючи за кордон. Тому й недивно, що всі свої розповіді старожили розпочинали і завершували такими словами: «Не буде вже у нас у Батурині того, що було колись за Розумовського».

Михайло Ісаєнко в газеті «Чернігівські губернські відомості» у №11 за 1860 р. повідомляє : «…Батурин розорений і спустошений Меншиковим, відродився за Розумовського, не була відбудована тільки фортеця».

Добру пам’ять лишив по собі в Батурині Розумовський. Відновлюючи місто, він дбав і про благополуччя своїх селян, яким покращував умови життя, відкрив лікарню, аптеку та парафіяльну школу. Старожили, батьки яких працювали при палаці Кирила Григоровича, згадували про його хлібосольність. За їхніми словами, за обіднімстолом збиралося іноді по 150 чоловік. Звичайно ж, був присутній і сам господар. Як відомо, палац був відкритий для званих і незваних. Господар ніколи не розпитував гостей, хто вони і звідки, а просто розмовляв на різноманітні теми і часто розповідав про дружні стосунки із царицею. За народними переказами, Розумовський навіть демонстрував гостям золоту тютюнницю, яку отримав у подарунок від імператриці.

Гості проживали по місяцю, а то й більше. Кожному виділялось особисте приміщення, прислуга і надавалась можливість вибору екіпажу для прогулянок. Крім цього, для гостей, які не бажали бути присутніми за загальним столом, обід подавався в кімнати.
Не дивлячись на вишукану розкіш свою, на подорожі та придворне життя, Розумовський все ж таки лишався козаком і зізнавався, що коли перед ним заграє бандура, то повинен скоріше згадати, хто він і де він, аби не кинутись танцювати гопака. Це був гетьман, який по-справжньому любив Україну і все, що було пов’язане з нею: українську мову, пісню, побут.

Знаходячись далеко від Батьківщини, він завжди згадував її з собливою ніжністю і теплотою. Коли на душі ставало тяжко, найпершими ліками для Кирила Григоровича були довгоочікувані поїздки на Україну. Відомо, що гетьман, маючи проблеми зі здоров’ям, був свято впевнений у тому, що рідне українське повітря здатне зробити чудо.

До кінця своїх днів Кирило Григорович любив усе рідне українське, ніколи не забував про своє козацьке походження. Без сумніву, останній гетьман Лівої і Правої сторін Дніпра та Війська Запорозького належав до видатних особистостей XVIII століття. Займаючи державні посади, маючи прихильність багатьох державних мужів, він ніколи не забував про те, що є вихідцем із простого українського народу. Будучи гетьманом, Кирило Розумовський мало бував в Україні, але його душа завжди линула на Батьківщину, де і знайшла свій вічний спокій. Старого гетьмана, за його власним запо-вітом, було поховано у Воскресенській церкві-усипальниці в Батурині.

М. Герасько , науковий співробітник НІКЗ «Гетьманська столиця»