Вимагаю Віче-2!

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Минулими вихідними гостювала в Київській області у родичів, між електричками було години дві – поїхала до Українського дому. Щоб поставити свій підпис на захист рідної мови.

До речі, запитала дівчат, як краще доїхати – до „Хрещатика” чи „Майдану”, вони не знали. Детально, навіть куди повертати у переході, розповів сивий інтелігентного вигляду чоловік. Російською. Але я й сама зрозуміла – куди, бо пішла на мелодію: у переході немолодий гітарист віртуозно грав „Ніч така місячна”. Тільки-но вийшла, а мені назустріч молодь біжить у спортивному, хлопчина вигукує в мегафон – підхоплюють усі: „Україна, не бухать!”, „Здорові батьки – здорові діти!” От молодці - побігла б і сама, аби не йшла з метою. На сходинках Дому – правовий лікбез: відома адвокат Т.Монтян вчить людей, як законно поводитись із правоохоронцями.

Ставлю свій повний підпис у списку, цікавлюся у організаторів - скільки вже. Кажуть, лише за цим столиком – більше 50 тисяч, а їх - декілька.

Люди тихо ведуть бесіду. Хтось читає, голодувальники сидять, один – під парасолею. Знайомлюся, на диво – усі дороги, як мовиться, ведуть до Риму – наш земляк, з-під Плисок. Лікар-пенсіонер Віталій Надточій родом із с.Шевченка Борзнянського району (не того, де могила М.Ге), приєднався до акції, за його словами, проти утиску української мови і порушення прав людини в країні. Голодує п’ятий день, схуд на 2 кг, почувається добре, каже, знає, як правильно проводити і виходити із голодування. Самостійно зібрав півтори тисячі підписів на захист україн- ської, у різних місцях.

Мене зацікавив рукотворний плакат із написом: „Вимагаю Віче-2!” Він стоїть біля вивіски „Добропілля. Донбас”. Сивобородий чорнобилець Павло Григорович говорить російською, але весь час переходить на українську.

- Я могу говорить среди людей по-украински, но интервью – долго будет. А где было учиться „державній мові”? Первый класс у меня был – украинский, а второй – уже только русский. В то время в нашем городе не было ни единой украинской школы! И что они сейчас говорят?! Разве это не вытеснение языка?

Цікавішої бесіди за мою журналістську практику не було. Російськомовний українець-націоналіст! Павло Григорович був учасником Всенародного віче у 1991 році, яке проводилось на Софійській площі на підтримку Акту про незалежність.

- Мы были единственным городом из Донбасса. Почему? А у нас директор шахты был патриотом. Выступает В.Чорновил, другие, и вдруг слышим – „Друзі з Донбасу, просимо до Почесної президії!” Море людей расходится, и мы по этому коридору плывём, весь митинг стояли там. Я голодал в 2007, в 2011, а сейчас отговорили - недавно едва откачали, уже сердце остановилось. Никого уже из моих друзей не осталось, один я. Видишь значок? Тогда, в 86-ом, выдали. Работал на кране, в день – по 3 часа. А солдаты – по 15 минут. Жена и знакомые ругают: «Чего тебе не хватает?» Да, нас немного здесь из Донбасса, всего двое сейчас. Вот ещё рядом товарищ из Луганска, отошёл как раз. Да, пенсия у меня большая, машина хорошая – вот она (показує фото, де він стоїть біля іномарки у білій стрічці „Голодаю”), ночевал во время голодовки в ней. Но вот у этого парня без ног (теж вказує на фото) Уряд отобрал большую часть пенсии, у моих друзей отобрал. А я буду сидеть?! Я видел, как убили Коноплёва, голодал вместе с ним. Он ведь не был чернобыльцем, а пришёл.

Розповідає про цей злочин влади, а я так шкодую, що зі мною немає диктофона і фотоапарата, та запам’ятаю цю розповідь і цю незвичайну людину назавжди. Можу лише записати вірш „На смерть товарища”. На моє запитання про автора Павло Григорович відповідає, що не знає, та це для нього й не важливо, бо вже, як у пісні – „слова народные”.

Упал... и больше не поднялся,
Но на колени он не встал.
Своею смертью приказал
сражаться,
Под образом распятого Христа.
Шёл до конца, опасность
презирая,
Отбросив страх, превозмагая
боль,
В своей стране он не дождался
рая,
Но не правители, а он теперь –
герой.
Он много не хотел–отдайте по
закону,
Ведь для страны немало
послужил,
Не ждал наград, не примерял
погоны,
А просто он хотел на свете
жить.
Но жить не дали, оборвалась
песня,
В сырой земле, наш друг,
теперь твой дом,
Но ты живых сплотил сильнее
вместе,
Мы с поля брани без победы
не уйдем!

(Довідка. Геннадія Конопльова у листопаді 2011 р. затоптали силовики під час розгону наметового містечка чорнобильців-протестувальників у Донецьку. Загиблий був головою ветеранської організації учасників і дітей війни, членом БЮТу).

- Так хто це вимагає Віча-2, Павло Григоровичу? – питаю.

- Я, простой шофёр, вымагаю! И добьёмся, чтоб не был президентом наш Янукович.

Наталія Теплова