Бажаємо іменинниці
/ 0
- Деталі
- Категорія: Вісті звідусіль
- Опубліковано: П'ятниця, 13 січня 2017, 09:25
У нашої директорки перший серйозний ювілей. Як вчителька з найдовшим педагогічним стажем у Пісківській школі, виношувала план поздоровити нашу керівницю у газеті всім колективом. Уже примірялася до привітань у районному „Пораднику”, бо його прихильником здебільшого є інтелігенція. Тільки як у кількох коротеньких газетних рядках, підстрижених віршем, розповісти, яка наша Валентина Костянтинівна завзята, мудра, талановита? Як розказати про її організаторські здібності, про її вміння скрізь встигати, про талант знаходити компромісні рішення у керуванні різнохарактерним жіночим колективом, де що не вчитель – то особистість? Як вона зуміла об’єднати нас у єдину команду – і тепер ми ЗОШ – І-ІІІ ступенів?
Уже передбачаю зауваження декотрих земляків: „Чимало допоміг Валерій Колоша...” Це так. Тільки хто першим розгледів у колишньому нашому учневі патріота Полісся, села, рідної школи? Хто допоміг козацькому отаманові Війська Запорізького Колоші залучити до патріотичного руху козачат школи, потім це трансформувати у більш поглиблену, плідну співпрацю навчального закладу і ентузіаста відродження українства, села, рідного краю.
А відтоді школа змінилася разюче. Мене, педагога, більше радує навіть не те, що тепер учні отримали додаткові можливості для глибшого засвоєння наук. Бачу, як наші діти стали окриленішими, як вони з інтересом поспішають до школи, де на них чекає безліч цікавих справ. Чого варта одна лише школа мистецтв!? А зросший інтерес до спорту, і вже є результат – юні пісківські легкоатлети все частіше згадуються серед призерів районних змагань. У нас кожен школяр має шанс вирости особистістю.
Валентина Костянтинівна першою усвідомила, що школа - складний організм, де виховний процес при вмілому спрямуванні може не припинятися і після завершення навчання. Адже правильно сказано, що всі ми з дитинства, всі із-зі шкільної парти, всі цінуємо рідну альма-матер. Кожен із колишніх випускників охоче в міру можливостей допоможе закладу, в стінах якого набирався знань, дорослішав, мужнів.
Валерій Колоша – один з них, тільки тепер він скоріше не колишній учень, а нинішній позаштатний педагог. І відкрила його талант саме наша керівниця-ювілярка. Спасибі їй і за це.
Не забуваймо, що наша директор – жінка із звичними сільськими турботами. Виховують з чоловіком сина, порається з городом, як і в кожного у Пісках, є господарство, це клопіт, клопіт, клопіт. Проте знаходить час взяти до рук голку, і тоді туляться один до одного вишиті на полотні хрещики, передворюючись у дивні візерунки. Її рушники затримують біля себе цінувальників прекрасного то на святі села, то на мистецьких виставках Пісківських фестивалів відродження української культури, а то і на шкільних заходах.
Валентина Костянтинівна Євченко прийшла у цей світ якраз на Щедрика, може тому доля дала їй стільки чеснот.
Читач, очевидно, уже заінтригований – а скільки років нашій Валентині Костянтинівні? Не вгадаєте, виглядає вона молодшою на свій вік, то вважайте, що їй все ще...
На останок віршовані рядки, якими хотілося прикрасити ще те, раніше задумане вітання.
Нехай цвітуть під небом синьооким
Ще довго-довго ваші дні й літа,
А тиха радість, чиста і висока,
Нехай у школу в Піски заверта!
Ну, і звісно, щастя, здоров’я і всіх земних благ бажаємо іменинниці всією школою.
Мотрона Євченко