Згадалося...
/ 0
- Деталі
- Категорія: Вісті звідусіль
- Опубліковано: П'ятниця, 10 серпня 2018, 09:50
Cтою на платформі, чекаючи електричку, вслухаюсь у цокіт колес зустрічного товарняка. „Така-так, така-так, така-так”, - ледь не вимовляють колеса. А потім майже виразно звучить: „П’ят-десят, п’ят-десят, п’ят-десят ”. До чого б це, ламаю голову. Вже дома, повернувшись з мандрів, здогадуюсь. То нагадування, що піввіку тому спорудили нашу платформу „Велика Загорівка”. І згадалося...
Виробниче відділення „Пролетарське” Бахмацького ордена Леніна бурякорадгоспу вважалося віддаленим. Добиратися до центральної садиби, чи просто у райцентр, було вкрай незручно. Чи вирушали на збори, чи везли звіти, мусили тупцяти попід залізницею аж до „Черемушек”. Ще якось долали ті вісім кілометрів влітку, а в осінню мжичку, зимову заметіль чи весняне бездоріжжя – то було випробовуванням. Якось на зборах підняли питання впровадження зупинки перед керівництвом. І хоча бурякорадгосп був тоді в авторитеті, і з тодішнім керівником, Павлом Васильовичем Кузнєцовим, рахувалися, багато хто сприйняв це як нездійсненну мрію. Але Кузнєцов пообіцяв, а був він наполегливим. Треба сказати, що за ним стояв колектив відділення, а у „Пролетарці” трудилося тоді майже півтори сотні чоловік. Ще Павло Васильович знайшов однодумців у сусідніх селах Великозагорівської сільської ради. Особливо активними стали мешканці села Степ. Почали ходоки турбувати залізничне начальство у Конотопі, а пізніше і у Києві. І домоглися таки свого – отримали дозвіл на впровадження зупинки. З однією тільки умовою, будівництво покладалося на ініціаторів. Та чи могло це зупинити. Два тижні пролетарці і степівці виходили до залізничних колій, працювали у вільний після роботи час.
Тепер зупинка більш досконала, але початок було дано у 1968 – піввіку тому. Скільки пасажирів сіли тут у потяги, скільки зійшли, хто тепер злічить. Служить платформа вірою і провдою вже ось який тривалий час. Із вдячністю згадую всіх тих, хто подарував нам таку зручність.
Юрій Вовкогон, с. Грушеве