Хай юнці щастить!
/ 0
- Деталі
- Категорія: Вісті звідусіль
- Опубліковано: П'ятниця, 07 вересня 2018, 10:35
Нові пасажири у Вересочі розбуркали. Місця навпроти зайняли мати з донькою. Придивляюсь до обох. Обличчя дівчини здається знайомим, ніяк не збагну звідки. Очевидно, на когось схожа – заспокоююсь і намагаюся розчинитися у солодкій дрімниці.
- Аню, хочеш до вікна?
- Ні, бабусю, - мені добре і тут.
Зацікавлено розплющую очі, виявляється, юна пасажирка подорожує не з мамою.
Аня...Аня... Нарешті здогадуюсь, де бачив лице дівчати. Звісно, не помиляюсь, он і сліди від опіків, і марлеві пов’язки. Згадав публікацію у „Деснянській правді” Сергія Дзюби, де автор докладно розповів про біду дівчини-підлітка, що зазнала серйозних опіків. Якраз у газеті побачив її портрет.
- Як же прізвище? – ламаю голову. – Якесь знайоме.
Електричка вкотре зупиняється, колеса породжують звук, схожий на звучання найгрубішої скрипкової струни. Тут же згадав прізвище.
- Ви Скрипка? – звертаюсь до здивованої жінки. Пояснюю ситуацію.
- Бачите, ми все ще відновлюємося. Повертаємося до Чернігова на перев’язку і процедури, - жінка підтримує розмову. - Копали картоплю. Аня так хоче допомагати, але поки що доручаємо тільки чистити квасолю.
- Ви знаєте Булаха? – продовжує спілкування співрозмовниця.
По виразу обличчя здогадуюсь, намагається швидко пригадати його імя.
- Василь Миколайович, - приходжу на допомогу. Розповідаю про нашого знаного земляка. Не забуваю згадати і про його депутатство, і новаторство у керівництві сільгосппідприємством. З публікації у „Деснянці” знаю, що Василь Миколайович допоміг коштами на лікування Ані. То особливо підкреслюю його меценатство.
- Мені найзвичайно приємно дізнатися саме про це. Ваш земляк - неодмінно людина доброї душі. Він першим відгукнувся на заклик газети зібрати кошти для лікування Анечки. Видно, легка у нього рука, бо потім відгукнулися й інші...
До Чернігова було ще більше години їзди, то наговорилися. Пожвавішала і Аня, ділилася планами. Скучає за однокласниками, шкодує, що 10 вересня - День народження - вперше зустрічатиме не в їх колі.
Валентина Олександрівна кілька разово просила передати величезне спасибі нашому відгукливому землякові. Говорила це від душі, уявляв, як переказуватиму почуте і побачене депутату районної ради Василю Миколайовичу Булаху і чомусь у самого тепліше ставало на душі.
Борис Бобришев
P.S. Коли трапилась нагода, поспілкувався з директором-меценатом. Василь Миколайович щиро зрадів, що Аня одужує.
- Скільки це їй виповниться? – дізнавшись, що тринадцять, на мить задумався. - Треба дівчину поздоровити подарунком, хай юнці щастить.