Нам би їх проблеми!!!
/ 0
- Деталі
- Категорія: Вісті звідусіль
- Опубліковано: П'ятниця, 05 квітня 2019, 13:26
На минулому тижні тільки й новиною була відставка Президента Республики Казахстан Нурсултана Назарбаєва. З цього приводу згадались дві обставини.
Перша – розмова із знайомим таксистом. Перевізник ділився своїми спостереженнями від спілкування з пасажирами. Враження найзаможніших, найвдоволеніших і найвпевненіших, на його думку, справляли прибульці з Казахстану.
Другою обставиною була розповідь колеги – позаштатної кореспондентки „Порадника” Мотрони Петрівни Євченко. Пісків’янка тоді щойно повернулася із Алма-Ати, була переповнена почуттями, ділилася враженями від побаченого. Хоча багато з її спогадів пам’ятав, вирішив зустрітися з оповідачкою, щоб почути про ту мандрівку ще раз.
- Доля порозкидала мій рід по всіх усюдах, у милій серцю Тростянці на Борзнянщині вже майже нікого не залишилося. Ото й тягнемося, хто ще живий, один до одного, зігріваючись теплом рідної крові. Одна з нас, Марія, що доводиться двоюрідною сестрою, живе у Казахстані. Дуже скучає за Україною, та вже не повернеться. І не тільки тому, що сестричці за 80. Її чоловік був військовим, там служив, там похований. Трагічно загинув син, то її доля - залишатися біля останнього пристанища найдорожчих, вартувати їх спокій.
Марія Іванівна вже давно гукала до себе у гості, особливо наполеливо в останні роки. Я ж все відкладала, хоча так хотілося зустрітися. На заваді поставали проблеми, найсуттєвіші дві: це коштовність проїзду, а ще стримує господарство. Адже сільське обійстя саме влітку потребує найбільшої уваги.
Знаючи про мій довжелезний трудовий стаж, сестра дещо скептично поставилася до розміру моєї пенсії.
- Неужели ты не заработала достойного пенсионного обеспечения, - виказувала в телефонній розмові. – У нас минимальная пенсия в перерасчете в доллари составляет более 130, неужто у вас меньше.
Чим могла їй заперечити, погодилася таки поїхати. Прикинула, добиратися поїздом потрібно через Москву, то тільки на дорогу у обидва кінці витратила б більше тижня. Полетіла.
Чую інколи скептичне „Азія”... Ні, дорогенькі, багато в чому мусимо повчитися у казахів, у громадян цієї республіки. Дивувала їх привітність один до одного, шанобливе ставлення до людей літніх. Не перекажу скільки разів скористалися попутками. Жодного разу з нас не взяли винагороду. Завжди чули:
- Что вы, не нужно ничего. Ві єтого заслужили. Мы в долгу у вашего поколения. Это вы все создали,- кожного разу після тих слів воложніли очі.
А як вони ставляться до Назарбаєва. Гостювала влітку, коли у тодішнього президента був день народження – республіка святкувала урочистість два дні. То вже не дивувало, що на виборах набирав він до 98 % голосів виборців. Життя там заможніше, а головне, спокійніше. Казахи знали про наші події і дуже переживали, як буде у них без Назарбаєва.
Це переказую коротенько, вражень на день розповіді. До речі, сестра поцікавилася, яку пенсію нарахували б мені у Казахстані. Не віриться й досі, втричі більше. От так, - ділилась Мотрона Петрівна.
Ось-ось вибори і у нас. Чи житимемо по-старому, чи спроможемося перемін, залежить все ж від нас. Казахи це демонструють, хоча були досить далеко від нас.
Борис Бобришев
P.S. Трапилось на очі інформаційне повідомлення: „Потяг приїхав на 5 хв 59 сек пізніше - і це вже спізнення. Німці сварять Deutsche Bahn за непунктуальність. Але чи справді ситуація критична? Німецька залізниця щодня перевозить 7 мільйонів пасажирів. У 24 тисячах потягів...” Нам би їх проблеми!!!