Повертаючись до старих нотаток...
/ 0
- Деталі
- Категорія: Вісті звідусіль
- Опубліковано: П'ятниця, 12 лютого 2021, 16:41
Кацирська маршрутка нагадала про найвіддаленіший куток Засеймів’я і низку хуторів Матіївської сільської ради. Згадалася завідувачка ФАПом Ірина Очередько. Уявив, як медичка пурхає по глибокому снігові, добираючись на околицю села, чи на один з хуторів, які розсипалися на відстані два, три, п’ять, а то й вісім верст від Матіївки. Зустріч і розмова з фельдшеркою ще восени обернулася публікацією про життя медика на краю світу.
Як нерідко буває, на газетні шпальти потрапило не все, про що спілкувалися, і що хотів би розповісти читачеві. І ось знову гортаю записник із нотатками осінньої бесіди. Як і у попередній публікації, пропоную вашій увазі лише відповіді молодої медички.
- Справді, була переконана у всемогутності сучасної медицини, народні надбання в ній тривалий час вважала пережитками минулого. Перші „пробоїни” в моїх переконаннях зробила Людмила Степанівна Очередько – свекруха, вона ж – і порадниця у життєвих і професійних справах, бо працювала завідуючою ФАПом.
Якось дитинча захворіло на золотуху. За ліками потрібно добиратися в Батурин, а погода стояла дощова, осіння. Мама у розпачі, мале весь час розтирає хвору сверблячку, вже і кровоточить уражене місце. Свідком ситуації стала свекруха. Порадила застосувати череду. А я не дуже вірю, що зілля зарадить. Дуже була здивована, дізнавшись згодом, що дівчинка одужала. Потім були ще випадки із застосуванням трав, рослини лікували.
Остаточно повірити в ефективність народної медицини змусила Євдокія Михайлівна Оксінь - наша давня медичка.
Очевидно, було їй тоді під 90. Навідувалася до жінки - найчастіше завозила ліки, а як час не квапилася, могли поспілкуватися біля самовара. Говорила довгожителька цікаві речі, якось торкнулися і народної медицини. Виявилося, і вона свого часу ставилася до неї скептично. Аж доки доля не звела із знаним у нашому краї Олександром Костянтиновичем Кодаковим – неперевершеним знавцем лікарських рослин. Він поділився власним досвідом боротьби із недугами, якось подарував записничок із складом трав’яних зборів від поширених недуг.
„Ти, душечка, візьми цей блокнот. Думаю, він тобі ще знадобиться”, - мовила тоді Євдокія Михайлівна. Скоро перебралася у будинок перестарілих, бо поратися одній стало важко. Більше не зустрічалися...
- Так, дійсно, якось розгорнула блокнотик, стала читати дрібно написані рядочки. На одній із сторінок угледіла склад оздоровчого чаю, яким Євдокія Михайлівна пригощала неодноразово. Аромати чебрецю, парила, липи і м’яти наповнили оселю і нагадали задушевні розмови із літньою землячкою. Захотілося полистати записник ще, він розкривав все нові секрети.
- Не обов’язково літом, можна збирати і взимку. Ось, наприклад, береза. Зручнішого часу і не придумаєш. Скільки білокорих дерев пиляють саме взимку, підходь до обрубаних гілок і заготовляй. Ножем зрізають гілочки довжиною 15-25 см, зв’язують у пучки і сушать протягом місяця в провітрюваному приміщенні або під навісом. Потім бруньки відтирають від гілочок і зберігають в паперових або тканинних торбинках. Бруньки мають дуже сильний приємний запах. Тому зберігаю окремо від інших лікарських рослин. Березові бруньки використовують при лікуванні нирок (різні урологічні захворювання), як сечогінний засіб, для нормалізації обміну речовин. Настоянка березових бруньок на горілці може бути використана замість йоду і зеленки (до речі, плям ця настоянка не залишає). Третину склянки бруньок залити горілкою і настояти протягом місяця в темному місці. По одній чайній ложці приймати як жовчогінний і сечогінний засіб. Зовнішньо застосовують для компресів при пролежнях, захворюваннях суглобів - артритах. Вже не із записника, а із порад самої довгожительки пригадую таку. Дрібненькі гілочки зібрати на порубці, вкласти шаром у емальовану ємність, наприклад, каструлю. Залити водою, аби тільки покрити шар березових решток. Кип’ятити хвилин 10, дати настоятися з півгодини. Щедро насолити, бажано морською сіллю. Застосовувати для натирання запалених суглобів...
Борис Сєдач
P.S. Ці рядки писав з особливим настроєм, бо у матеріалі згадане дороге для автора ім`я - Олександра Костянтиновича Кодакова, якому, до речі, на початку лютого виповнилося б 112 років.