Молодь виправить
/ 0
- Деталі
- Категорія: Вісті звідусіль
- Опубліковано: П'ятниця, 14 травня 2021, 10:35
Лікарняні стіни ні-ні та й згадаються. Найбільше дошкуляв інформаційний голод, це, звичайно, коли недуга відступала. Радіоприймача не було, телевізор стояв десь в холі, але пересування по коридору обмежене - карантинна вимога. Нудьга...
Зрадів, побачивши давнього знайомого з Голінки. Його прізвище у селі не рідкісне. Згадалося районне зведення на жнивах зернових. У ньому було кілька жниварів з прізвищем Олефіренко, але Анатолій Михайлович, як правило, значився у першому рядку. Згадав сонячне пшеничне поле, а потім збирання гороху, це найзапорошеніша культура. Комбайнер Олефіренко залишає кабіну «Ниви», а здається, що піднявся Із шахтного забою - біліли лише зуби та білки очей.
Нагадую колишньому ланковому механізаторської ланки про ті літа. Він не говіркий, неохоче розповідає про випадок, коли на збиранні буряків заробив 1200 кг цукру.
- Це сьогодні здається, что то була ціла солодка гора. Насправді, лише 24 мішки. І в грошах не так багато, колгоспникам відпускали цукор по 40 копійок за кіло, - нарешті розговорився 82-літній голінець. А про тонни заробленого на жнивах збіжжя так і не розповів.
Пригадав, як Анатолій Михайлович, будучи ланковим, з самісінької весни на Т-40 в’їжджав у рядки й так до осені. Звертаюсь навмисне голосно, щоб чути було всій палаті, щоб знали, які плугатарі годували колись країну.
Лише згодом збагнув, що з невимушеної розмови неочікувано виходить інтерв’ю наживу, не з телеекрана, не з гучномовця, тому навмисно говорив голосно, бо це було цікаво всім присутнім. Один лише герой розмови почував себе ніяково від підвищеної уваги до своєї персони.
Згадав ветеран праці давнє минуле Голінки і кількарічну минувшину.
– Багато для села робив Давиденко, і газ, і вода, і робочі місця – усе це заслуга Валерія Миколайовича, - ділився колишній механізатор спогадом про народного депутата. Тепер потроху здає Голінка позиції, може, молодь щось виправить...