Будьте ще кращими!

Рейтинг користувача:  / 0

Деталі

Категорія: Вісті звідусіль

Опубліковано: П'ятниця, 09 липня 2021, 15:05

Ще у червні з ініціативи голови міської ветеранської організації Л.І. Гриценко відбулося свято „Подружній вік золотий”. Запросили на дійство щасливчиків, хто у любові і злагоді, мирі і повазі прожили 50 і більше років.

Лілія Іванівна вже розповіла про одне з подружжь. Сьогодні її оповідь про родину Рулів - Галину Семенівну та Станіслава Пилиповича.

...Ось-ось завершиться останній навчальний рік у Ніжинському педінституті. Без 5 хвилин учителька Галина Семенівна - дружка на весіллі однокурсниці-бахмачанки.

Упав у око високий, ставний, чорнявий ще й кучерявий юнак. Білий танець, і вона запрошує, та раптом, як грім серед ясного неба: «Я не танцюю». Ну й дарма...

Тепер він придивлявся до неї за столом, чарку не пив-хлібом накривав, наважився її запросити, а вона йому гонорово:«Я не танцюю» і закінчилося те „не танцювання” проводжанням та палкими поцілунками аж до ранку.

Ось так і побралися невдовзі міський «піжон» та уроджена «сільська учителька». Був і інститутський випускний, на якому Станіслав Пилипович відсипався на газетах, і запрошення на день народження у випускному платті (по 1,50 крб/метр) і сватання в сільській глибинці на Прилуччині, бо ж кращих губ-вишеньок, таких як у Галченяти не було ні в кого. А вже 2 серпня (на Іллю) і побралися, а потім митарства в пошуках роботи І сільська школа в Шосткинському районі. А які були щасливі...Коханий чоловік поряд, при ділі (робить кольорову музику в клубі, кафе). Галина Семенівна впевнилася, що знайшла своє справжнє покликання - вона таки сільська вчителька, народився син. Чудовий час, хоч і жили-не розкошували, але так радісно, хоча перший борщ довелося варити молодому чоловіку.

Через три роки (з 1972) повернулися на Бахмаччину, з відтоді вчителювала в СШ №2, а в 1999 році її учительку призначили директором школи-довгобуду. І не помилилися. Днювала і ночувала, як говорять, на тій новобудові, стукала в усі можливі і неможливі високі Інстанції, змушувала дослухатись до потреб школи високих урядовців і лопатою, поряд з учнями, копала траншеї...

А Станіслав Пилипович працював директором Будинку культури в цьому ж селі Бахмач і всім чим міг, особливо по господарській частині, допомагав дружині, допомагає і на разі.
Допомагають один одному весь вік. Результат їх співпраці спостерігали на оглядах аматорського мистецтва, коли Будинок культури і школа, поєднавши сільські таланти, звітувалися на районній сцені. То були найколоритніші виступи, а глядач дотикався до витоків народного мистецтва.

Мають 3 внуків (2 учительки і 1 школяр) І живуть однією сім’єю, в одному будинку з любов’ю, повагою, незгодами, і радістю, і борщем одним батьківським на всіх.

Знову хочу проілюструвати розповідь світлиною із весілля молодят. Подивіться на світлину – правда, і молоді, і красиві. Сьогодні вже не такі юні, але гарні. Будьте ще кращими.

Лілія Гриценко,
голова міської ветеранської організації

• < Попередня
• Наступна >