Зворотний зв`язок

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
Надрукована в „Пораднику” стаття Б.Киричка „Чужий серед своїх і свій серед чужих” про Пантелеймона Куліша побудила написати і свої спогади.

Опинившись після війни у Бахмачі, познайомився з сім’єю художника Г.Г.Яременка. Часто бував у них. Мене вабило, тягнуло дивитися картини, ескізи, замальовки художника, який свого часу навчався в Петербуржській Академії художеств. Мене вражали фрескові розписи святих в натуральний зріст людини на стінах зруйнованої, без даху, церкви в с.Бахмач-2. Овіяна вітрами, вмита дощами восени, роками обпалена пекучим сонцем улітку, промерзла тріскучими морозами узимку – а фарби фресок не вицвітали. Це можуть підтвердити жителі села. Запитаєш, бувало, у людей:”Хто ці розписи творив?” Відповідали, що був такий маляр, родом з Бахмача-2, а жив у селі Бахмач-1. Виконував ці фрески художник Гнат Гаврилович Яременко.
 
 Часто я відвідував Миколу Гнатовича, сина художника, та дружину покійного художника Олену Василівну. Надивившись малюнків та картин, збирався додому. На прощання Олена Василівна казала сину: ”Колю, зіграй „Гуде вітер вельми в полі” та „Не щебечи, соловейку”. Микола Гнатович сідав до піаніно. Лилися чудові мелодії. А потім Олена Василівна розповідала про їх автора – Віктора Забілу, про його любов та життя, про відвідини його Тарасом Григоровичем Шевченком. Музику на вірші Забіли написав М.Глинка, і були вони такі популярні, що часто сприймалися як народні.

1953 навчального року на прохання директора Бахмацької школи №2 Солодька П.А. я почав викладати образотворче мистецтво. І ось в учительській, у вільні від уроків години, часто доводилось чути від старих, ще дореволюційних часів, вчителів: Олени Василівни Яременко та Сергія Олімповича (Аліпієвича) Данька – розповіді і про Віктора Забілу,  про його кохання невдале та життя, Панька Куліша і Ганну Барвінок, про родину Івана Забіли, його дочок, які вийшли заміж за художників М.Ге та М.Врубеля.
Тепер, коли питаєш у вчителів мови та літератури про Віктора Забілу, відповідають, що чули, інші кажуть, що є згадка про нього.

Коли я працював роз’їздним фельдшером ст.Бахмач, в мої обов’язки входило відвідування хворих залізничників та членів їх сімей, які проживають в селах і хуторах від Конотопа до Ніжина. І часто приходилося мені чути розповіді від старожилів про видатних людей, які відвідували наш край.

Написав на підставі всього, що чув і бачив, картину „На Фастівці”, з наступним поясненням-підписом: „Цими шляхами та стежками з Качанівки ходили Т.Г.Шевченко, Марко Вовчок з чоловіком до Пантелеймона Куліша та Віктора Забіли, І.Репін до М.Ге”. Сподобалась картина нашому голові райдержадміністрації Булаху М.М. і він її придбав. За зиму 2009 року, на 87 році життя, написав другу картину, в іншому варіанті – „До Куліша”, яка зараз в Бахмацькому музеї. (Коли писав цю картину, не знав, що влітку цього року будуть делегації відвідувати могилу П.Куліша).
 
 
 
 
Від редакції. Саме з цією картиною ми сфотографували Івана Опанасовича на Спасівському ярмарку. Картина проста, але ось що вражає: людині 87 років, і він знає про край, де живе, чи не більше декотрих людей, яким це належить за родом діяльності! До речі, й край цей йому не рідний: родом Іван Опанасович з Білоцерківського району.
 
Хтось із відомих писав: „Я з племені неспокійних”. Іван Опанасович з їхнього племені. У одній з розмов його син, Василь Іванович, пригадав, як в дитинстві був свідком такої картинки сімейного життя: влітку на дворі сушаться подушки, збирається дощ, і мати торопить батька: „Іване, скоріше подушки занось до хати” – „Ось почекай, дивися, яка хмаринка під сонечком!”- відповідає той, домальовуючи одну з своїх картин. Які там подушки, як тут натхнення – подивись, яка хмаринка! Майже за „Фаустом” Гете: ”О, зупинись, миттєвість, ти прекрасна!”