Останні публікації
- Бракон"єра з Бахмача піймано!
- З 15 лютого 2023 року на Чернігівщині встановлено заборону на вилов щуки
- Увага! Оголошення!
- Без світла, але з інтернетом. Робимо потужний повербанк для роутера, (освітлення, зарядок телефонів) у домашніх умовах
- Рибоохоронний патруль повідомляє
- 15 лютого для воїнів-афганців - це свято із свят
- За крок до ЮВІЛЕЮ!!!
- Спасибо от души
- Укрпошта запрошує за «вакциновану тисячу» передплатити «Порадник» та інші цікаві видання
- Повідомлення про оприлюднення проєкту рішення виконавчого комітету Бахмацької міської ради «Про встановлення тарифу на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування»
Останні коментарі
-
А де ж конкретні Факти???За Вами теж є "сліди"!
-
Поясню, чому не можна зловживати відносними величинами. Наприклад, у селі проживало 2000 осіб, і ...
-
Внесено всі запити.Так що не хвилюйтесь. В Укрзалізниці не хвилюються.Їм начхати на проблеми народу.
-
Таких марусь треба виставляти на показ з фотографією 18*24,щоб люди знали своїх "героїв".Про які ...
Актуально
/ 0
- Деталі
- Категорія: Актуальна тема
- Опубліковано: П'ятниця, 25 лютого 2011, 15:15
„Чому написала цей роман? Просто давно вже вiдчувала потребу вiдверто й чесно сказати, що хтось iз нас божевiльний: або ми, або вони...” (Аплодисменти)
„Записки самашедшего” Ліни Костенко – новина не меншої значущості, ніж революційні події на Сході чи „газові атаки” нашого уряду проти свого народу, вона вже два місяці, з дня презентації книги, не сходить зі шпальт укра-їнської періодики. Це не книга, це голос Совісті нації, як називають українську поетесу, живу легенду нашої літератури.
Раніше вона писала:
Одгородила доля шматочок поля
Та й каже: - Отут нам з тобою сіяти...
Так і сіє – уже на восьмому десятку її перша прозова книга стала „не подією, а вибухом”, як сказав видавець Іван Малкович. Хтось намагається її критикувати, говорять, що це не роман, а памфлет тощо, але ніхто не буде заперечувати, що так у нас ще не писали. Подібної сміливості не дозволив собі ніхто з супермодних і „розкручених”, котрі або зі словом граються – гарно, так, але то просто для самоствердження, інші – матюкаються на кожній сторінці і хочуть запевнити, що то література, треті – узагалі пішли в астрал. Звісно, література повинна задовольняти гурманів різноманітних уподобань, але споконвіку вона була провісником ідей, несла просвітницьку місію. А щодо жанру, то Україні сучасній швидше й потрібні памфлети, ніж слиняві романчики. Тож не мудруйте лукаво, панове, а просто почитайте „Записки самашедшого”- і побачите там себе, нас усіх, Україну, за яку так болить серце письменниці.
Навіть Юрій Луценко з-за грат спромігся відгукнутися про книгу: „Скільки живих думок, щирих емоцій, вірних ви-сновків! Як свіже повітря в годину щоденної прогулянки, що належить ув’язненим, такі книги, очевидно, необхідні тим, хто хоче лишатися людьми в Україні... Врятуйте наші душі - вимкніть зомбоящик, візьміть книги...”
„Коли збирається стiльки людей, то ми разом — велика опозицiя. Чола i серця. Без крику i кулакiв”, - сказала Ліна Василівна на зустрічі в Києві.
Коротко – для тих, хто ще не зміг прочитати: це щоденник 35-річного програміста, щоденні записки всього навкруги, у світі „великому” і „маленькому”. Книгу хочеться цитувати майже всю – приведемо декілька фраз:
- Лінію національного порятунку у нас тримають мертві, а перемогти можна, лише коли її тримають живі.
- У нас тепер така свобода, наче сміттєпровод прорвало. Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України.
- Ми всі дивимось одне повз одного.
- Жінка з обличчям єдино коханої.
- Журналісти – очі суспільства, яке спить...
К.Весняна
Детальніше...