Були в нашому селі Іван та Грицько, ще з дитинства друзі. Жили вони поряд, разом ходили до школи, разом пішли і в армію. В один день повернулись додому зі служби, трохи попарубкували і в один рік одружились, а згодом ще й покумалися.

Грицько виявився хорошим батьком і сім`янином. Він не пив, любив дружину і дітей, а їх, як у Івана, так і у Грицька, неначе на замовлення, було по двоє - хлопчик та дівчинка. А от у Івана сімейне життя не ладилось. Він пив горілку, бив дружину.

Однієї п`ятниці прийшов Грицько до Івана та й каже:

- Дай мені, куме, мішків, скільки є. Завтра картоплю на поле їдемо копати.

- Добре, - каже Іван, - дам я тобі мішки, але з умовою, що вечором наступного дня ці мішки ти повернеш мені, бо в неділю і ми будемо копати картоплю.

Як було погоджено, на другий день увечері, повернувшись з поля, Грицько звільнив мішки і пішов до кума. На подвір`ї було тихо. Ніде нікого немає, до дверей – замкнені. Постукав. Сусід- ка каже: „Стукай, Гришо, дома Іван – п`яний, може, не чує. Цілий день сьогодні бешкетував, побив Галину, вона забрала дітей і пішла до своєї матері”.

Грицько зупинився біля дверей і постукав ще раз, але вже дужче. Відповіді не було. Він все сильніше тарабанив і тарабанив. Знову - тихо. Коли втретє Грицько ударив у двері кулаком, то побачив, як у крайньому вікні відхилилась гардина і за склом з`явилась дуля.

Грицько що було сили бив по дверях знову та знову. Дуля зникла, а в коридорі почулись кроки і пролунав гнівний голос хазяїна:

- Чого валуєш, мало одержала, чи що? Хочеш добавки – не проблема.

Грицько продовжував гамселити у двері.

- А, мало, - за дверима кричав Іван, - я вже сказав, що буде тобі добавка, в якому хочеш розмірі.

Заскреготів засув і двері врешті прочинились. Грицько приготував кубинський мішок. І в одну мить накинув на Івана, повалив сусіда на підлогу, увіпхнув у мішок і зав`язав мотузком. Потім звалив клунок з кумом собі на плечі і попрямував до річки.

- Хто ти такий, що ти робиш? Куди? Куди ти мене несеш?- валував у мішку Іван. - Хто це?.. Що ти робиш?.. Куди несеш?.. У мене ж діти!

- Знаю, - відповів носій. - Нечиста сила несе тебе! - змінивши голос, бурчав Грицько. - А куди - побачиш.

Іван репетував, а Грицько спокійно прямував до річки. Підійшовши до води, Грицько жбурнув свою ношу туди, де глибше. Іван бурушкався в мішку, щось белькотав, а Грицько повільно закотив колоші штанів, ступив у воду і витяг те, що вже мовчало, на берег.

- Що ти робиш? Які можуть бути жарти? Я ж казав – у мене діти, - уже став благати Іван, коли мішок з ним лежав на сухому місці.

- Нічого, прохолонь трохи, бо ти дуже гарячий. Це тобі піде на користь, - спокійно говорив до нього Грицько.

- Розв`яжи... Відпусти... Більше не буду, слово честі, - чулося із мішка.

- Що, вже прохолов? А тепер ось ще й просохнеш, - сказав Грицько і, відпочивши трохи, знову зайшов у воду з мішком і кумом у ньому, декілька разів притопив його. Потім витяг його на берег, глибоко вдихнув у себе повітря, підкинув мішок на груди і ... підвісив його на надійний сук на сухій вербі. Далі підпалив цигарку і попрямував додому.

- Що ти робиш? Відпусти, прошу тебе. Могорич з мене, - благав Іван. Але Грицька уже не було.

Минуло з півгодини. Надворі сутеніло. З річки потягнуло прохолодою. Ось на берег прийшла баба Кобчиха набрати відерце води.

- Хто там, допоможіть! Прошу вас, - почулося із мішка. То кричав з верби Іван і благав розв`язати вузол над головою.

- Ой, що там таке? Господи, прости, - пробурмотіла баба, - сімдесят років прожила на світі, а такого чуда не бачила, щоб нечиста сила висіла у мішку на вербі.

Вона перехрестилась, мерщій подалась до хати, хутко зникаючи у вечірній темряві.

Ще через деякий час почувся плюск води. Це повертався з риболовлі дід Опанас.

- Дідусю Панасе! Я вас впізнав, допоможіть, будь ласка, - волав із мішка полонений.

- А, це ти, Іване. Я тебе теж впізнав по голосу. А де ж ти є, щось я тебе не бачу? - говорив дід.

- Та я ось на вербі, у мішку.

- А чого це тебе на вербу поперло, та ще в мішку? - здивувався дід.

- Розв`яжіть, дідусю, скоріше, потім розкажу, могорич з мене...

Відтоді як Іван побував у мішку, його наче хто підмінив. Він покинув пити, став поважати жінку та дітей, взявся за господарство, яке запустив. Ото було в неділю, як ідуть з базару, нав`ючить не себе усі покупки, а дружина - як бариня. А як тільки звечоріє, зачиняє Іван двері на всі замки і шепоче: „А бува, ще забреде нечиста сила, яка так страшно мене колись носила...”