30 вересня, у  день Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, відзначили своє професійне свято бібліотекарі. У день, коли вже „лелеки понесли на своїх крилах літо”, як поетично сказала у вітальному слові директор централізованої бібліотечної системи С.М.Туз, святкують не лише бібліотекарі, а всі шанувальники книги й слова, яке було початком усього сущого на землі.  Світлана Миколаївна передала колегам вітання від ветерана із Зеленівки Мотрони Лапи, її віршовані рядочки з лікарняного ліжка (саме там застало Мотрону Миколаївну свято) дихають вічною любов’ю до книги, до справи життя:

 Уклін тобі, моя бібліотеко,
 Сім’ї кубельце, оберіг,
 Мій дід „Кобзар” усе беріг,
 Моливсь до книги, до ікони,
 Учив нас жити по закону.
 Моя ти книго, Божий дар,
 А ти горіла, як пожар,
 І сльози капали смолою,
 Будь, книго, зіркою ясною.

Тепер космічні віражі,
А я – туди, де стелажі,
Твої слова теплом зігріті,
Це – храм душі, це розум світу.
Бібліотека, острівець
всіх вподобань і всіх сер-
дець,
До тебе думкой припаду,
Я все життя до тебе йду.

 

Вітали професійних іменинників голови районної державної адміністрації О.І.Допа і районної ради В.М.Сорока, начальник відділу культури і туризму О.Я.Ситайло. І, крім гарних побажань та подяки за сумлінну працю, пролунали з вуст влади вибачення – за те, що не все змогли поки що зробити для бібліотек і бібліотекарів. Пам’ятаю, чула подібне минулого року, і позаминулого, і... Вибачається влада вже зо два десятки років, але від того аж ніяк не потепліє в неопалюваних (стільки ж десятків років)приміщеннях сільських бібліотек. Були, звісно, і подарунки: почесними подяками нагородили Батуринську бібліотеку та міську ім.І.Франка, Почесною грамотою – бібліотекаря центральної районної Н.Г.Редько. 

Зворушена увагою бібліотечна спільнота після урочистого зібрання поїхала збагачуватися духовно – до„Гетьманської столиці”. Заповідник приймав гостинно, і хоча погода не надто радувала того дня – мрячив холодний дощик, враження поїздка залишила чудові. Настільки, що наступного року на своє свято вирішили відвідати Качанівку чи інший пам’ятний куточок культури нашого краю. І так було приємно відчути гордість за Бахмаччину, коли на сходах палацу Розумовського зустріли колег з Конотопа: є в нас тепер завдяки Віктору Андрійовичу Ющенку теж своя туристична Мекка. Є що й людям показати і собі влаштувати таке ось свято душі – торкнутися прекрасного, відчути себе українцем.