Улюбленим і неодмінним атрибутом Святок (з Різдва по Хрещення) були гадання: люди прагнули заглянути в майбутнє, яка доля чекає на них, чи збудуться бажання. Особливо «віщими днями» вважалися Василів вечір - 13 січня і Водохресний Святвечір - 18 січня. І за старих часів, і сьогодні ворожать, як правило, молоді люди. Дівчата найбільше хочуть знати, хто буде чоловіком і коли відбудеться весілля. Під час  чергових музейних експедицій були записані спогади про дівочу ворожбу жительок Бахмаччини.

„Ворожать, зазвичай, увечері, коли настають сутінки. При цьому ніщо не повинно відволікати. Збиралось в хаті багато дівчат. У бочку, в якій місили тісто, кидали папірці  з іменами та професіями. Папірці ретельно перемішували, й кожна дівчина із заплющеними очима вибирала. Що написано на папірці – таким буде наречений ”.

 

„Дуже часто долю передбачали після снів. Сни, які людина бачила перед Різдвом або Новим роком, вважалися доленосними. У новорічну ніч треба лягти спати з одним носком на нозі. І попросити (три рази) майбутнього чоловіка надіти уві сні інший ”.

Коротко Дарія Іванівна (1944 р.н., с. Красилівка, проживає в с. Бахмач) додає, що в миску кидали де-рев’яні палички й лягали спати. Жених  повинен прийти й через міст перевезти.

„У роки дівування ми ворожили. Кутю  із перловки ставили  на покуть, приказуючи: „Стой, кутя, на покуття, а узвар  - на базар”. Зверху знімали з  горщика пару ложок каші, примовляючи три рази: „Суджений-ряджений, прийди кутю їсти”, після чого лягали спати. Чоловік мені приснився.

На щедрика виходили на вулицю й брали три жменьки снігу в різних місцях. А потім дивились, що в снігу: соломинка – майбутній чоловік - колгоспник; гроші -  багатий; цвях – столяр; нема нічого – заміж цього року не вийдеш. Мені вуглинка попалась. Де вона, донбасівська, тоді взялась – невідомо. І знаєте, заміж вийшла за шахтаря. Ще на Різдво собаку сусідського дражнили. В яку сторону загавкає –  туди  і заміж. Сусідка вискочила: „Що там за чорти?”  Ой, і перепало.

Чобітки через ворота кидали. Куди покаже його носок – звідти й прийде наречений. Подруга як закинула – довго в снігу шукала. Заміж вийшла за військового”.

„Кілки рахували. Якщо на паркані їх 27 - чоловік буде багатий. Останній кіл із корою означав багате життя в шлюбі, обдертий – бідне”.

Кресан Галина Олексіївна (1929 р.н., м. Бахмач)  радить: „ Треба  дуже обережно  вдивлятись в дзеркала (два великі встановити одне проти одного, висвітлити двома свічками), коли побачиш нареченого образ – обов’язково закривати їх. Мої знайомі так не зробили: то одну із дзеркала копитом щось вдарило й невдовзі на обличчі з’явився страшенний шрам; іншу -  вовк хотів затягнути всередину дзеркала, а  незабаром дівчина пропала безвісти. Ще я перед білою стіною ставила тарілку, в яку кидала зім’ятий папірець.  Його  підпалювала  та тримала так, щоб тінь  відкидалася на стіну, і по контурах тіні судила про своє майбутнє. Тарілку можна повертати, щоб  картинка була більш чіткою та зрозумілою. А то якось зібрались я,  менша сестра та подруга. Наварили  вареників. Цуценя добу не годували. Поклали в миску три вареники. Собака накинувся на мій вареник першим, але виплюнув його й проковтнув один за одним інші. Так і трапилось: сестра й подруга майже одночасно заміж вийшли, а в мене діло до  весілля доходило, та  не судилося”.

А ще, розповідають, на голодну кутю виходили з млинцями і в першого чоловіка запитували його ім’я - так і буде звати молодого. За це млинцем пригощали зустрічного.

 Для гадання дівчата Бахмаччини  використовували різноманітні речі: обручки, гребінці, пояси, свічки. Ще ворожили по зорях,  нутрощах тварин,  голосах „віщих” птахів, лініях долоні, за допомогою води, вогню, снігу ...

Якщо ви вирішите скористатися досвідом землячок, пам’ятайте: щоб вам не випало у ворожінні – хороше збудеться, а в погане не треба вірити. Головне - бути впевненим у своєму щасті.