9 травня. 2012 рік. Бахмач. Метроном відлічував хвилину мовчання... Тиша запала над площею Богдана Хмельницького – мовчали школярі у почесній варті біля гранітних плит, мовчали дорослі із квітами та вінками, притихла малеча у візочках, що подекуди вкраплювалися у натовп, не чути було навіть автомобілів...

 

 І лише пташки не спинили своєї весняної пісні. А може, то вони співали тим, кого вшановували люди?

 

Мабуть, 67 років тому про тих, хто святкував Перемогу, газетярі сказали б „людське море”. А сьогодні – то було невеличке озерце бахмачан, що стеклося до нашого Меморіалу Слави. Як і всі останні роки. Уходить в історію те покоління. Лише одиниці з тих, хто пережив воєнне лихоліття, уже можуть прийти сюди на уклін до своїх визволителів, побратимів, рідних. І лише четверо ветеранів сиділо на лавочках, слухали слова вічної нашої дяки їм, присвячені їм пісні й марші, вірші.

Доземний уклін вам, Марченко Іван Феодосійович і Сліпічко Ольга Сергіївна (фото 1), Сокиран Петро Степанович і Кошіль Олена Антонівна (фото 2).

Вітали бахмачан міський голова П. Шимко, голова райдержадміністрації А.Булига, райвіськкомісар Е.Левчановський, депутат обласної ради Г.Данько, голова ради ветеранів І.Соколов, випускниця школи №4 А.Сушко; поминальну літію по загиблих відправив благочинний о.Віктор.

А про те, як продовжувалось свято і який був салют – розповімо у наступному числі „Порадника”.