Пiски: пробуджуемо козацькi гени!

• 

Рейтинг користувача:  / 0

ГіршийКращий 

Деталі

Категорія: Наші свята

Опубліковано: П'ятниця, 27 січня 2017, 11:30

„Краще раз побачити, ніж сто раз почути”, - скористався цією мудрістю і прислухався до запрошення приятеля поїхати до Пісок на Водохреща. Аж ніяк не збирався пірнати у крижану воду, проте поступився настановам товариша і взяв таки рушник. Теща наготувала посуд з водою – подались у село.

Минулого разу був у Пісках у червні на Співочому фестивалі. Пейзажі зими і літа – повний контраст. Проте село стояло не менш привабливим, ніж улітку. Постаралася погода, посрібливши кожну гілочку, кожен кущик та дерево.

Люду зібралося сила-силенна. Бачив багатьох знайомих бахмачан, чимало приїхало гостей із сусідніх сіл Борзнянщини, дивувало, що добиралися навіть конотопці.

Організатори подбали про все. Тут можна було навіть обігрітися біля багаття, приборканого у величезних залізних діжках.

Молитви, мелодійний спів місцевих самодіяльниць породжували якийсь неповторний піднесений настрій. Ось уже і перші смільчаки подалися до ополонки. Це козаки, бо із шаблями і характерними зачісками-оселедцями. Щось прокинулося у душі, нагадавши, що і мій рід з козацькими коренями. Прадід Єпіфан Строгий народився у далекому 1897, жив би, може, і до ста – його рід старожилів. Тільки обірвав його буття кривавий 1937...

А до ополонки все йдуть і йдуть охочі. Уже і дівчата і жіночки випробовують свою міцкість. Он подалися й хлопчаки-хозачата. А я все не наважуюсь, хоча нарахував більше півсотні відчайдухів, хто послідував давньому звичаю на Водохреща.

Облишив спостерігати і рушив до столів, а тут і пампушки із часником, і пиріжки із повидлом, із запеченими котлетами. Угледів приятеля, він теж побачив і подає знак, тримає куліш і для мене. Смачнішого, здалося, давно не куштував. Підійшли до намета, товариш запрошує, мовляв, ходімо до води. А в ополонці побувало, мабуть, уже із сотню шибайголів. „Та чи не козацького я роду?” – запитав у себе і подався роздягатися.

Ополонка обдала кип`ячем, і лише потім відчув холод. Коли розтерся рушником і одягнувся, відчув неповторне задоволення і в тілі, і в душі. Довго не міг усвідомити, з чим порівняти мої відчуття. Уже згодом збагнув – в мені прокинулися козацькі дідівські гени. Те відчуття не полишає ще й досі.

Переконаний, пісківське Водохреща має водночас православне коріння і козацьке обличчя.

Спасибі організаторам цього дійства, яке пробуджує приспане українство у душах багатьох з нас.

Руслан Гужва
Фото Бориса Бобришева