Відповідальна служба

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 

У багатьох телеграф, особливо залізничний, ототожнюється з незмінними «точка-тире», та ще з серпантином телеграфної стрічки, що запам’яталися зі старих кінофільмів. Насправді, сучасна техніка семимильними кроками пішла вже і від телеграфного ключа, і від азбуки Морзе. Нині мої колеги передають новини не безкінечними вузенькими смужками, а на звичайних аркушах. У старих кінострічках телеграфіст - неодмінно чоловічий образ. Сьогодні на телеграфі працюють тільки жінки. Є тому вагоме пояснення - з технікою ми освоїлися, а в дисципліні, відповідальності, старанності представників сильної половини людства залишили далеко позаду.


Вікна нашої робочої кімнати дивляться в бік рейкових магістралей, і відокремлює від залізничних колій сад, не здатний заглушити дихання залізниці. Стук вагонних коліс, повідомлення диктора про прибуття поїздів, гучномовний зв’язок сортувальної гірки - усе за шибкою. Часто ловлю себе на думці, що це і ми сприяємо чіткому ритму роботи залізниці. Накази, розпорядження, циркуляри - уся необхідна інформація проходить через нашу службу. Наш цех обслуговує весь вузол.


...Золота осінь закінчилася, бабине літо відлетіло, за вікном дрібний дощ. Скоро наше свято - День залізничників, але в душу недоречно пробралася непрохана смуток, але це не від плаксивою погоди. Уперше за багато років на робочих місцях не буде наших старших подруг. На заслужений відпочинок недавно пішли Л.А.Колодій і С.А.Хуторная.


Про Світлану Анатоліївну розповім докладніше, не тільки тому, що разом працювали довше. Вона спадкова залізничниця. Тут працювала її мама - Луїза Йосипівна, працював на залізниці її батько - Анатолій Никифорович. Один дід, Йосип Скоржепа, був деповцем, а Никифор Яковлєв - башмачником. До того ж обидва - фронтовики - орденоносці Великої Вітчизняної війни. Деповцем був і чоловік Григорій, їх син Сергій і сьогодні водить дрезину дистанції контактної мережі.


Кілька років Світлана працювала в залізничній їдальні, потім потрібні були кухарі в армію, військкомат запропонував попрацювати в групі Радянських військ у Німеччині. Повернулася в Союз, а мама зібралася на пенсію, тоді йшли в 55. Запропонувала продовжити свою справу. Ось так наша Світланка, Світлана Анатоліївна з`явилася у нашому колективі. Розділила свій 40-річний стаж надвоє - першу половину присвятила громадському харчуванню, другу - електротелеграфному зв’язку.


Лідія Олексіївна працювала листоношею, не дивуйтеся, є у нас і така посада. Пам’ятайте, уже відзначала, що під нашою опікою весь залізничний вузол? Отримані документи слід доставити належним адресатам, а це всі три станції - Пасажирський, Київський, Гомельський і десятка два допоміжних служб - відстані чималі. У «льотну” погоду простіше - виручає велосипед, складніше в негоду, в хуртовини. Але Лідія Олексіївна, не дивлячись на розгалуженість залізничного господарства, встигала до всіх. Не пригадаю випадку за всі 17 років її роботи, щоб службова телеграма затрималася з її вини.


Наші старші подруги вже на заслуженому відпочинку, подія значуща не тільки в їх особистому житті. Відзначали всім нашим дружним жіночим колективом. Тепер фото нагадує нам про той пам’ятний день.


Скоро наше свято - День залізничників, користуючись нагодою, вітаю всіх-всіх, причетних до нашої відповідальної служби, без якої зупинилося б усе.


Наталія Шевченко