Будні переплавляють у свята
/ 0
- Деталі
- Категорія: Наші свята
- Опубліковано: Вівторок, 28 вересня 2021, 14:07
У Дмитрівку прибув задовго до початку Свята, зайвий час вирішив згаяти, затримавшись у центрі. Звернув увагу на квітник з айстрами, які після осінньої зливі заграли яскравими фарбами. Помітив, що дмитрівці причепурили безіменну площу побіленими бордюрами.
Єдиний перехожий охоче відгукнувся на привітання і уповільнив крок. Автор прикинувся незнайком і поцікавився у літнього чоловіка працюючими у містечку підприємствами.
- Та про що ви говорите!? Катма, все знищене. За радянської влади видавали продукцію два цегельні заводи, діяла пекарня, купували власний хліб. Овочесушильний завод поставляв вироби на весь Союз і навіть за кордон. Найсмачніший лимонад на весь Бахмацький район розливали у нашому цеху, - емоційно ділився дмитрівець. - За спиною, бачите, порожні вікна і виламані двері, то був найкращий у селищі магазин, на другому поверсі розташовувалась їдальня, а хочете, ресторан.
Ото залишки автостанції, знаєте скільки автобусів відходило звідти – понад тридцять відправлень щодня. А тепер спробуй виїхати. Не стало відділення сільгосптехніки, побуткомбінату…
Говіркий незнайомець розповідав би ще, та поруч пригальмував Лексус, явно під’їхав за співрозмовником. Останній мусив перерватися і, попрощавшись, подався до легковика. Вже у дверцях поспіхом вигукнув.
- У нас район колись був!
Про більшість згаданих дмитрівських втрат знав і раніше, та зі сторонніх вуст вони звучали ще сумніше. Пригадав вже сам бурякоприймальний пунк, тваринницькі ферми, сільпо…
Подався до Будинку культури. Долаючи колії залізничного переїзду, вгледів заіржавілі рейки, це пригнітило більше, ніж почуте від дмитрівця. Час ще був, дай, думаю, відвідаю вокзальчик, гляну на розклад, скільки потягів тут ще бігають.
Порожній зал для пасажирів зустрів дзвінкою тишою. Над віконечком каси височів розклад, де значились чотири поїзди. Не густо…
Вже без настрою продовжив подорож на Свято селища. Як виявилося, впадати у печаль поквапився. Будинок культури зустрів діловою передсвятковою метушнею, аматори сцени готувалися до виступів. Пройшов у фойє до виставки виробів народних умільців. Першим зустрів Миколу Євтушенка – дописувача «Порадника», автора кількох книг про минувшину Дмитрівки, про її людей, про події навколо стародавнього поселення. Книги не здивували, про літературне захоплення Миколи Івановича знав раніше. А от професійно виконані масляними фарбами його картини стали відкриттям.
Затримався біля робіт вишивальниць Наталії Ступи, Ірини Зигун, Любові Кушніренко. Усі троє вишивають хрестиком, останні двоє володіють ще і вишивкою бісером. А Любов володіє ще і вмінням залишати на полотні узори незвичною технікою виконання.
Постаралися гуртки «Умілі руки» Дмитрівської і Щучегребельської шкіл.
Доки знайомився з виставкою, присутніх запросили на подвір’я, де мали виступати юні барабанщиці. Дівчата справили враження, відчувалося, що шліфували синхронність рухів на чисельних репетиціях не похапцем.
Ще рухливіше і емоційніше було на футбольному турнірі, присвяченому світлій пам’яті колишнього викладача фізичного виховання Петра Петрусенка.
Спочатку слово надали селищному голові Валентину Бойку, який звернувся до громади з вітанням. Поділився новинами із життя громади.
Як водиться, урочистість не обійшлася без традиційного концерту. Звернув увагу на різноманітність жанрів. У дмитрівських самодіяльників чимало самобутніх колективів. Розпочав програму гурт «Рідні наспіви», запам’ятався ансамбль «Веселка». Вже давно радує глядача неповторне виконання Зразкового дитячого ансамблю «Веселі ложкарі».
Репертуар був доволі насичений хореографічними виступами. Про вокал зайве говорити, голосистими співаками цей край славився завжди. Та найбільше порадувала активна участь у концертній програмі юних артистів – від дітлахів і підлітків до дівчат і парубків.
У концертну програму вдало розмістили привітання земляків. Першими поздоровили довгожителів. Найстарша серед них Олександра Пилипівна Рогуля, котра місяць тому на Спаса, 19 серпня, відсвяткувала свій 97 день народження.
Пролунали імена, кому довелося нести нелегку військову службу на Сході нашої країни. Згадали воїнів-інтернаціоналістів, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглого на Донбасі капітана Збройних сил України Олександра Пащенка та Героя Небесної Сотні Василя Прохорського.
Не забули про подружжя, які дочекалися Золотого весілля, їх запросили на сцену, вручили подарунки.
День селища в умовах новоствореної Дмитрівської ОТГ відбувалося вперше, тому сприймав дійство, як екзамен, як тест на зрілість громади проводити такі масові заходи. Цей іспит дмитрівці склали. Стверджую впевнено, бо і сам відчув благодійний вплив пісні, художнього слова, їх урочистості в цілому.
Дмитрівці час від часу згадують про роки, коли були райцентром. Завжди відчувалася ностальгія по тих літах, схоже ОТГ – перший крок до відродження. Від громади залежить, чим бути Дмитрівці, чи залишатися, такою, як є – чи створити зразкове містечко.
На цьому міг би поставити крапку, але не можу не згадати про колишнього дмитрівця Андрія Іваненка – нині успішного підприємця. Він відгукнувся на запрошення і приєднався до святкування. Прибув, як заведено, не з порожніми руками. Ще заздалегідь виділив продукти на приготування м’ясних делікатесів, а вітаючи зі сцени, передав школі, рідній школі, 16 тисяч гривень на придбання сучасного навчального обладнання.
З розмови у гурті дмитрівців дізнався, що Андрій Петрович ще раніше надав фінансову допомогу на ремонт лікарні. Запевняли, що розщедрився більше ніж на п’ятдесят тисяч.
Один із співрозмовників запевняв, що це у Іваненка від батька, Петра Миколайовича. Між іншим, вказав на туї, які повиростали височенними деревами.
- Садили їх майже всією Дмитрівкою. І тільки Іваненки були удвох – батько і син.
Вічнозелені смолисті дерева ростуть понад сто років, нагадуватимуть про сьогодення ще довго.
Борис Бобришев