Товариш міністра з рубанки

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
(ПРОДОВЖЕННЯ. початок у №44)
 
... Якось село настигла біда – розпочалась епідемія тифу, яка забрала життя майже в половини його мешканців. В Андрія Рудицького вимерли всі рідні - і його, 13-річного, забрав О.Рачинський у свій будинок, доручивши поливати квіти на садибі. Навіть кімнату виділив у панському будинку. На час повноліття став Андрій досвідченим садівником і городником. З часом запримітив і полюбив дівчину Наталку, що доїла в маєтку корів. Освідчився в коханні і,  одержавши згоду нареченої, розповів про свій намір керуючому господарства, а той, звичайно, панові. Олександр Костянтинович  запросив Андрія до себе, побажав молодим сімейного щастя й достатку, сказавши одночасно, що на весіллі через зайнятість не буде,  але дарує молодому 6 десятин землі, кобилу з лошам, віз та збрую і 6 вуликів бджіл;  також дозволив напиляти у своєму лісі дубів на будівництво хати і сараю. У тій хаті Рудицькі Андрій Романович та Наталка Семенівна і прожили довге й щасливе життя. А пасіка в Рачинського була велика - Андрію подарували вулики під № 560 і наступними. Розташована вона була на 6 точках. Одна з них знаходилася біля невеликого гаю, від якого тепер і сліду не знайдеш, десь посередині між доісторичною Червоною могилою і бурякорадгоспом. Біля того гаю стояла і хатина пасічника.
 

 
У селі існувала давня традиція: діти, особливо дівчатка, коли вдома батьки готували щось смачне, несли ту смакоту в маєток і пригощали нею господиню. Одного разу мати уже згаданого тут В.І.Тарабуна Ганна Андріївна, ще дівчинкою, разом з подругою-сусідкою, понесла пані щойно спеченого „рубанського” (значить великого - про що знає і автор цих рядків, бо ж його бабуся Настя походила також з Рубанки) пирога з бузиною. Пані з великим апетитом тут же з’їла того пирога, а потім обдарувала дівчаток разками намиста й гарними хустинками. Пам’ятає про того пирога і вже майже 90-літній синок тієї доброї дівчинки.

В особистому житті, у стосунках з селянами Рубанки О.К.Рачинський був справді доброю, гуманною і демократичною людиною, дбав про освіту і добробут своїх земляків. Складалося враження, що він був глибоко переконаний у неминучості революції, бачачи злидні та бідність селян, і по-своєму готувався до неї.

Одружений був Олександр Костянтинович двічі. Перша дружина рано померла,  і він одружився на її сестрі. Дітей у них не було, і рід Рачинських, у всякому разі його рубанська гілка, з його смертю згас. У рубанській садибі проживав разом з дружиною Ганною також і його племінник, полковник у відставці Фролов. Обоє там і померли й були поховані на сільському цвинтарі. З часом було споруджено капличку, у якій дві гранітні поліровані плити лежали над їхніми могилами з належними написами на них.

Готуючи цей нарис, поїхав у Рубанку, щоб зробити кілька знімків. Лікарня вразила, як сказано вище, своєю архітектурною доцільністю та впорядкованим і доглянутим виглядом. Панський будинок, колись двоповерховий, що налічував 41 кімнату і був споруджений у стилі середньовічного замку, про що свідчили муровані зубці по периметру другого поверху та портики з 4 колонами кожний з фасаду і з боку ставка, у кінці 50-х- початку 60-х років перебудовано на сільський одноповерховий  клуб, зберігши втім стіни першого поверху із згаданими двома портиками з колонами. Ставок, викопаний на початку ХХ-го століття „литвинами”, замулився і заріс майже повністю лозняком. Ставки треба чистити – у цьому зв’язку пригадується А.Макаренко, який,  ставши керівником колонії для безпритульних у Куряжі під Харковом, своє господарювання там розпочав саме з очищення ставка.
 


Поховання ж подружжя Фролових знаходиться в занедбаному, пограбованому і просто непристойному стані. Ще якийсь десяток років тому це була просто забута людьми капличка, щільно оточена заростями бузини і самосійного американського клена. Сьогодні ж  це розрита могила. Гранітна плита дружини витягнута якоюсь неприродною силою до дверей каплиці. На ній, протерши вологою ганчіркою поверхню, можна без зусиль прочитати „Анна Евгеньевна Фролова, рожденная Кромида. Родилась 6 сентября 1823 года, скончалась 20 апреля 1898 года”. Напису на надгробній плиті її чоловіка не прочитаєш.
 
Цю ж плиту, не менш як півтонну, тією ж нечистою силою перевернуто  написом вниз. Могили зяють глибокими  розкопами. Ще недавно поруч валявся, іншого слова і не підбереш, чийсь череп. Розкопані й могили червоноармійців під стінами каплички. Теж щось шукали... Печальне видовище! Великий гріх вчинили невідомі осквернителі поховань. А то ж теж частина нашої історії. Написи на згаданих плитах свідчать, що там віддано землі близьку родичку відомого у ХIХ столітті генерал-фельдмаршала російської армії, князя І. Паскевича (1782-1856), якого у свій час називали „скаженохоробрим” і який не забував своїх рубанських родичів. Уславився Іван Федорович на кавказьких війнах з Іраном (1826-28) та Туреччиною (1828-29) і придушенням польського повстання (1830-31рр.) й угорської революції (1849 р.).Ганна Євгенівна Кроміда була внучкою  Георгія Степановича Кроміди, багатого грека, що переселився з батьківщини до Ніжина (у місті мешкала велика грецька діаспора, яка мала навіть окремий магістрат), одружився там на дочці бунчукового товариша Григорія Паскевича Ганні, дядька згаданого фельдмаршала, і зробив на новій батьківщині успішну кар’єру. Відповідні документи зберігалися в О.К. Рачинського у Рубанці і, звичайно, уже втрачені. На щастя, О.М.Лазаревський ознайомився з ними там, а згодом опублікував деякі з них у монографії ”Полк Прилуцький.”
Б.Киричок, краєзнавець