Товариш міністра з рубанки

  • Друк
Рейтинг користувача:  / 0
ГіршийКращий 
(закінчЕННЯ. початок у №№44,45)


 
Серед мешканців Рубанки до цього часу  живе розповідь про останній день перебування О. Рачинського в селі. Зранку того дня він скликав до маєтку на збори всіх, хто побажав прийти. Зійшлося майже все село. Олександр Костянтинович, звертаючись до селян, сказав, що весь маєток, земля і все, що належало йому, відтепер  є власністю  жителів  села і закликав берегти й примножувати нажите, вручив ключі, взявши їх з рук економа Дяченка П.Я., у просторіччі ключника, бо саме він мав ключі від усіх приміщень, у тому числі комір. Попрощався, сів з невеликою валізою в екіпаж і від’їхав начебто в  Бахмач, на залізничну станцію, направляючись до  Москви. Це перший варіант спогаду, за іншим -  у  дійсності він поїхав до Конотопа, бо коли після зборів услід помчались пильні революціонери, щоб пограбувати чи навіть убити пана, вони його не догнали – Олександр Рачинський їх обдурив, передбачаючи такий фінал.
Щоб  зрозуміти, як у середовищі вищої знаті російської імперії виріс такий феномен, як рубанський пан, варто поглянути на  оточення, сімейне і суспільне, у якому перебував він з дитячих літ, на його родовід.
 
На початку 1780 років сотенне містечко Новгород-Сіверський, а в минулому княжий град Київської держави, стає культурно-політичним осередком північної Чернігівщини, ще недавно Гетьманщини, центром Новгород-Сіверського намісництва (1781-1796), до складу якого ввійшло 11 повітів, у тому числі  Конотопський. На теренах намісництва опинилися обидві гетьманські столиці Козацької держави - Глухів і Батурин- з їхніми історичними традиціями українського державо- та культуротворення.

Новостворені управлінські структури в місті заповнили представники української освіченої знаті, пожвавивши тим самим громадське і культурне життя, перетворили його на культурний і політичний центр півночі колишньої Гетьманщини. Один з дослідників того часу О.Мазько-Оглоблин підкреслює: „Тут гуртуються українські політичні і культурні сили того часу”. У центрі намісництва перебували  найвидатніші українські державно-політичні та культурно-громадські діячі кінця  ХVIII - першої половини ХIХ століть (І.Журман, В.Туманський, Г.Долинський та інші), у  тому числі голова Другого департаменту Верхньої „Розправи” А.Рачинський - останній Новгород-Сіверський сотник, композитор, диригент і виконавець.

Ідея незалежності України об’єднала цих людей у таємний патріотичний гурток „автономістів”, до складу якого входили А.Гудович, Г.Долинський, М.Значко-Яворський, Т.Калиновський, Г.Полетика, А.Рачинський та інші. О.Оглоблин вважає, що до цього гуртка входило „кілька десятків членів різного походження та професії”.

У  колі Новгород-Сіверських діячів помітне місце займав А.Рачинський (1729-1794), впливовий урядовець, педагог, диригент і композитор. Він користувався загальною повагою як у місті, так і далеко за його межами. З 1750 року служив регентом капели у Львівського митрополита Лева Шептицького (архієпископа Л.Мелецького), а з 1753 до 1763 року очолював придворну капелу гетьмана К.Розумовського, у якій налічувалось до 40 співаків. У 1763 році був призначений Новгород-Сіверським сотником. Тоді ж Андрій Андрійович одружується з родичкою генерального підскарбія Я.Марковича - Мариною, згодом займає ряд високих посад і виходить у відставку в чині колезького радника. За дорученням уряду імперії понад 20 років (1760 - 1780)  їздив багато разів „ по всей Малороссии для набору к высочайшему двору певчих”.
 

 
Під час набору співаків у 1790 році „ прежде всего к подібному избранию и освидетельствованию членов был г. Надворный Советник Рачинский как искусный в таковом наборе». Набирав співаків він головним чином на Чернігівщині, так, у 1791 році привіз до Санкт- Петербурга 11 хлопців у придворний імператорський хор. Відомий він і як автор духовної музики та аранжувань народних пісень. Особливо широко відомі були його концерти „ Радуйся Богу, помошнику нашому” та „Возлюбих Тя, Господи”. Це саме йому завдячує заснуванням знаменита нотна бібліотека Розумовських.

Було в  А.Рачинського четверо дітей, сини Іван і Гаврило та доньки Марія і Софія. Гаврило Андрійович став композитором, учителем, скрипалем і гітаристом. Він успішно виступав з концертами протягом 35 років .Останні роки життя провів у Новгород-Сіверську. У родині Рачинських були живими  глибокі українські традиції. Один з Рачинських, очевидно, син Гаврила Андрійовича, написав ще одну українську „Енеїду”, яка відзначалася цінним етнографічним матеріалом та чистою українською мовою. Варто відзначити, що Гаврило Андрійович був троюрідним братом Віталія Лисенка, батька Миколи Віталійовича Лисенка – класика української музики.

Б.Киричок, краєзнавець