Усі ці високі й почесні визначення стосуються   одної людини, Григорія Савича Сковороди, твори якого почали друкувати вже значно пізніше його відходу у вічність, уперше до 100- річчя від дня його смерті, у 1894 році. Здійснив це видання відомий  український історик , професор Харківського університету Д.Багалій. Тільки до 250-річчя від дня народження філософа нарешті було здійснено видання повного зібрання його творів у 2-х томах. І нарешті 1994 року вперше видано всі його твори сучасною українською мовою, що більш важливо, бо ж писав він тогочасною книжною українською та ще латинською і грецькою мовами. Не дивлячись на це, були вони широко відомі в Україні, звичайно, у рукописах. Яскравим свідченням широкої народної популярності Григорія Савича є відома поезія Т.Г.Шевченка „А.О.Козачковському”, у якій Тарас Григорович, згадуючи своє босоноге дитинство,  пише:

 

Датуються ці рядки 1847 роком, часом перебування поета в Орській фортеці, на засланні. Можна дивуватись тому глибокому впливу на маленького хлопчика, який справили на нього якісь тексти  нашого народного філософа і поета, що залишились у  його пам’яті до самої смерті. У повісті „Близнецы” він називав його „Діогеном наших дней”, критикуючи одночасно за мову його творів. Вважав, що Григорій Савич був таким же великим народним поетом, як і шотландський поет Роберт Бернс.

Захоплювався творчістю Г.Сковороди і Котляревський, який включив до своєї знаменитої „Наталки Полтавки” в дещо зміненому вигляді пісню на слова і музику Г.Сковороди „Всякому городу нрав і права...”.

Зробити такий вплив на читача під силу творам дійсно глибокого змісту,  справді мудрим думкам людського духу. Стало закономірністю, що наша преса, газети, журнали, наукові статті і монографії, а часто і белетристика, не чекаючи якоїсь круглої дати, систематично звертається до біографії і творів Григорія Савича, посилаючись на них та шукаючи  відповіді на питання, що бентежать людей і в наші дні.

Народився Г.С.Сковорода 22 листопада 1722 року в селі Чорнухи, у сім’ї козака Прилуцького полку (нині Полтавщина). Ще живими були козацькі традиції, і в кожному селі та у сотенних і полкових центрах діяли школи. Після закінчення одної з них допитливий юнак вступає до Києво-Могилянської академії, де з перервами навчався до 1753 року. У 1741-1744 роках служить в придворній капелі імператриці Єлизавети I в Санкт - Петербурзі, отримує там звання „придворного уставника”, але щось йому там муляло -  і він повертається до Києва, поновлюючи навчання у філософському класі академії. Наступні п’ять років перебуває за межами імперії, відвідуючи з метою навчання і вивчення життя  Угорщину, Австрію, Словаччину,  здається, також Італію, Німеччину, Польщу. Повернувшись в Україну, викладає поетику в Переяславському колегіумі, а згодом кілька років працює домашнім учителем у поміщика С.Томари на Переяславщині. Саме тут, у селі Ковраї, він починає писати вірші латинською і українською мовами, які з часом стали основою збірки поезії „Сад божественних песней”. У 1759-64 роках викладає поетику, риторику і грецьку мову в Харківському колегіумі, та через  низку непорозумінь з начальством залишає колегіум, відмовляючись від пропозицій про роботу в офіційних установах чи навчальних закладах,  і  обирає життя  сучасного Діогена.

Останні 25 років  Григорій Сковорода вів життя мандрівного просвітителя, філософа й поета, пропагуючи свої філософські погляди на життя та займаючись творчістю. Велика популярність надавала йому притулок у численних друзів і приятелів. У 1768 році відвідав Ніжин та навколишні села. Часи це були тривожні і непевні, царський уряд вів справу до ліквідації автономної козацької держави, замість легітимно обраного гетьмана Україною правив генерал-губернатор П.Рум’янцев - Задунайський, дбаючи головним чином про власний добробут.

Григорій Сковорода був глибоко віруючою людиною і вважав усю мудрість попередніх поколінь зашифрованою в Біблії, тому і намагався відкрити сучасникам та й нащадкам біблійний таємничий символічний світ. На біблійній же основі розробив своє вчення про дві природи і три світи.

Згідно з чим вченням, дві природи, видима і невидима, є в кожному явищі чи речі. Видима природа відразу впадає у вічі, а невидима це й є справжня суть речей і доступна вона лише допитливому розуму. Розкриття таємниць невидимої природи, за Сковородою, доступне тільки духовно багатим людям, байдужим до матеріальних благ, що швидко минають. Три світи, за його вченням, це Всесвіт, Біблія і Людина. Безмежний Всесвіт, учив Сковорода, зашифрований у світі символічному – Біблії. І цей зашифрований світ і належить пізнати Людині, безмежному мікросвітові.

Джерелом наших знань про творчий доробок великого просвітителя служить список, складений ним незадовго до смерті. У ньому ми бачимо 18 оригінальних праць, у тому числі філософські твори, 7 перекладів римських авторів: Овідія, Горація, Цицерона, Плутарха. Саме цей список і став  основою видання, здійсненого Д. Багалієм. Втім 4 перекладених Г.С.Сковородою твори досі так і не знайдено. Був він людиною оригінальною у всьому. Так, за кілька днів до смерті назвав  її час, вибрав місце для могили, яку сам і викопав, і в названий час ліг і помер. Сталося це в селі  Паніванівці на Харківщині, тепер це село Сковородинівка Золочівського району. 1972 року там відкрито літературно-меморіальний музей.

На батьківщині українського генія мислі  в селі Чорнухи було встановлено пам’ятник Г.С.Сковороді у 1922 році. Наш видатний земляк І.Кавалерідзе є автором пам’ятників філософу  в Лохвиці (1922р.) та Києві (1977р.). Останній розташований на Подолі, у  сквері перед  відродженою Києво-Могилянською академією. Дивлячись на пам’ятник, здається, що мандрівний просвітитель і філософ ось-ось зійде з низенького п’єдесталу і змішається з гамірливим натовпом сучасного студентства. Дійсно талановите втілення образу людини в мертвій бронзі! У Харкові його ім’я носить педагогічний інститут.  Міністерство зв’язку СРСР з нагоди 250-річчя від дня його народження випустило художню пам’ятну марку. Укрпошта в 1997 році також вшанувала його пам’ять художньою мініатюрою номіналом 60 копійок. Національний банк України ще в 1996 році викарбував масовим тиражем пам’ятну монету „Григорій Сковорода” номіналом 1 мільйон карбованців. Ім’ям великого українця названо вулиці в Чернігові та інших містах і селах України. (А от у Бахмачі і досі є вулиця імені одного з катів українсього народу, організаторів голодомору 1932-33 рр. Петровського, а ім`я великого земляка не подумали увічнити! - ред.)