Отже, продовжимо розповідь про видатного нашого земляка і  про визначні історичні документи, публікацію котрих здійснив учений і патріот Осип Бодянський.

„Літопис Самовидця”- козацький літопис ХVII століття. Найвірогідніший і найголовніший твір нашої історіографії того часу. Опис подій доведено до 1702 року, твір написаний тогочасною літературною мовою з елементами народної. Автор літопису невідомий. Більшість дослідників схиляється до думки, що ним був генеральний підскарбій Роман Ракушка-Романовський. Сучасну назву отримав на пропозицію П.Куліша, який був просто зачарований твором, написаним ніби справді автором-учасником тих подій. У радянські часи, за секретарювання П.Шелеста, було заплановано видання головних козацьких літописів, однак зробити це не вдалося. Було видано в 1971 році тільки „Літопис Самовидця”, та й то без коментарів та ілюстративного матеріалу, і на тому було поставлено крапку. Пильні ідеологи вбачили в цих публікаціях „український буржуазний націоналізм”.

 

„Реєстр Війська Запорізького” – список українського війська, складений відповідно до Зборівського мирного договору 1649 року. Налічував 40 тисяч козаків і старшин (насправді їх було значно більше). „Реєстр...” підписано гетьманом Б.Хмельницьким та генеральним писарем І.Виговським. В Україні, після публікації О.Бодянського, уперше перевидано в 1994 році. У списках Батуринської, Бахмацької, Красноколядинської та Кропивненської сотень Ніжинського і Прилуцького полків багато хто з жителів сучасного Бахмацького району може легко знайти прізвища своїх далеких предків, що боролися за визволення рідного краю.

„Літописна розповідь (повіствування про Малу Росію)” – історична праця вченого, військового інженера, генерала російської армії О.І.Рігельмана, написана в            1785-86 рр. і вперше видана О.Бодянським у 1887 році. При написанні автор використав українські козацькі літописи, польські хроніки і мемуари, книгу С.Мишецького „Історія козаків запорозьких”, власні спостереження та документальні матеріали.  „Літопис...” має додаток „Список іменний всім бувшим в Малоросії гетьманам” та альбом з 28 портретами і двома картами.

О.М.Бодянський опублікував у „Чтениях...” також драму  „Милість Божа” та збірник Я.Головацького „Народні пісні Галицької і Угорської Русі” у супроводі передмов та коментарів. Написав також літературно-критичні розвідки  про повісті Г.Квітки-Основ’яненка та про поему М.Гоголя „Мертві душі”.

Осип Максимович підтримував дружні стосунки з М.Гоголем, М.Максимовичем, Т.Шевченком, популяризував творчість Кобзаря серед слов’янських народів. Клопотався про полегшення долі Тараса Шевченка в засланні, листувався з ним, надсилав  книжки.

Особисто познайомилися вони в 1844 році в Москві, коли Тарас Григорович повертався до Санкт-Петербурга з першої подорожі до України. Потім зустрічалися у 1845, 1858 і 1859 роках, підтримували між собою досить жваве листування. На жаль, до наших днів збереглося всього 6 листів Т.Шевченка та два листи О.Бодянського. У них земляки обмінювались думками про поему „Гамалія”, про серію офортів „Живописна Україна”. Шевченко також попросив Бодянського написати тексти до історичних сюжетів „Живописної України” та запропонувати нові теми для малюнків. Тарас Григорович надіслав йому  автопортрет, написаний ще в Новопетровському укріпленні. Портрет той, на жаль, не зберігся. А Осип Максимович, у свою чергу,  повідомив поету про чеських і словацьких будителів (діячів національного відродження), зокрема про П.Шафарика, і той використав ці матеріали при написанні поеми „Єретик” з поетичною посвятою П.Шафарикові: 

Слава тобі, Шафарику,

Вовіки і віки!
Що звів єси в одне море

Слов’янськії ріки!  

                 

Забігаючи наперед, скажемо, що вже в наші дні, 1995 року, „Укрпошта” випустила пам’ятну художню марку, номіналом 30000 карбованців, присвячену Павелу Йозефу Шафарику, на якій поряд з його портретом цитується ця посвята.

Згадував поет П.Шафарика і в посланні „І мертвим, і живим...”         
27 квітня 1861 року О.Бодянський у числі інших москвичів на Арбаті прощався з прахом Т.Г.Шевченка.

Рукописи О.М.Бодянського зберігаються в Науковій бібліотеці Московського університету, Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка Академії Наук України, Одеській науковій бібліотеці та інших сховищах. Помер Осип Максимович 6 вересня 1877 року в Москві, де й похований.

У Варві на фасаді будинку, де він народився і провів дитячі роки,  установлено в 1977 році мармурову меморіальну дошку. Вулиця, на якій знаходиться той будинок №3, носить ім’я великого земляка – Осипа Максимовича Бодянського.